Читати книгу - "Зібрання творів, Артур Ллевелін Мейчен"

непристойно низькими цінами на найрізноманітніші товари; у повітрі витали аромати сирів, оливкової олії та соковитих сосисок, а в сусідній крамниці була доступна чи не вся паризька преса. Посередині проїжджої частини дороги туди-сюди неквапливо прогулювалися представники дивовижного різноманіття народів, адже екіпажі не ризикували заїздити в цей район; а з усіх вікон усіх поверхів виглядали мешканці будинків, із цікавістю споглядаючи сцени вуличного життя. Дайсон повільно йшов, проштовхуючись крізь натовп на тротуарі й дослухаючись до багатоголосся французької, німецької, італійської та англійської мов, зрідка поглядаючи на вітрини крамниць із рівними шерегами пляшок; він уже майже дійшов до кінця вулиці, коли його увагу привернула крамничка на розі, що вирізнялася з-поміж сусідніх магазинчиків і була типовою для кварталу бідняків — суто англійська крамниця. Тут продавали тютюн та солодощі, дешеві люльки з глини та дерева вишні; зошити і підставки для ручок вартістю в один пенні тіснилися, змагаючись за першість зі збірками текстів комедійних пісень, а сяк-так ілюстровані газети для дітей усім своїм виглядом показували, що вони мають цілковите право займати місце поміж серйозних вечірніх газет, сторінки яких тріпотіли біля входу. Прочитавши напис над дверима, Дайсон, що стояв біля водостічного жолоба, застиг як укопаний, не в змозі зрушити з місця, мов людина, що зробила раптове відкриття. Крамниця називалася «Треверс». Дайсон ще раз подивився на вивіску, перевів погляд на стіну, і просто над ліхтарним стовпом, що стояв на розі вулиці, він угледів виведені білою фарбою на блакитному тлі слова: «Хендел-стріт, західно-центральний поштовий район Лондона». Нижче виднівся той самий напис, тільки вже геть вицвілий. Він задоволено зітхнув і, більше не зволікаючи, сміливо зайшов до крамниці, де за прилавком сидів товстий круглолиций чолов'яга. Той підвівся, з деяким здивуванням відповівши на пильний погляд відвідувача, і мовив заяложену фразу:

— Чим можу допомогти, сер?

Дайсону подобалась уся ця ситуація і здивування на обличчі чоловіка. Він обережно поставив свою тростину біля прилавка і, нахилившись над ним, повільно й виразно проказав:

«Один раз навколо трави, двічі — навколо дівчини-краси, тричі — навколо дерева клена».

Дайсон сподівався, що ці слова справлять на чоловіка враження, і він не розчарувався. Продавець усякої всячини почав, мов та риба, викинута на берег, жадібно ковтати ротом повітря, а тоді, зіпершись на прилавок, щоб не впасти, хрипло забурмотів тремтячим голосом:

— Чи не могли б ви, сер, ще раз повторити? Я, здається, не зовсім вас зрозумів.

— Шановний сер, я не збираюся цього робити. Ви чудово почули, що саме я сказав. Бачу, у вашій крамниці є годинник — поза сумнівом, чудовий хронометр. Тому я даю вам хвилину за вашим годинником.

Чоловік збентежено й нерішуче оглянувся, і Дайсон відчув, що настав час діяти впевнено й рішуче.

— Погляньте на годинник, Траверсе, у вас залишилося обмаль часу. Гадаю, ви чули про «К». Тож не забувайте, ваше життя — у моїх руках. Покваптеся!

Дайсона шокував результат власної зухвалості. Чоловік зіщулився зі страху, по його блідому як смерть обличчю покотився піт, і він витягнув перед собою руки.

— Містере Дейвіс, містере Дейвіс, заради всіх святих, не кажіть такого, Христом Богом заклинаю. Я вас не відразу впізнав, направду. Боже милостивий! Містере Дейвіс, ви ж мене не вб'єте? Я вам зараз же його винесу.

— Я б не радив вам гаяти часу.

Чоловік вислизнув з-за стійки і притьмом кинувся до задньої кімнати. Дайсон почув, як він тремтячими пальцями незграбно перебирає в'язку ключів, а тоді вловив скрип ящика, що відкривався. За мить крамар повернувся, тримаючи в руках невеличкий пакунок, акуратно загорнутий у брунатний папір, і, все ще тремтячи від переляку, передав його Дайсону.

— Радий позбутися його, — сказав він. — Я більше таким не займатимуся.

Дайсон узяв пакунок, прихопив свою тростину і вийшов з крамниці, на порозі обернувшись і кивнувши продавцеві. Блідий від страху Траверс зсунувся у своє крісло, прикривши рукою очі, а Дайсон, стрімкими кроками віддаляючись від магазинчика, думав над тим, що ж то за дивні струни він зачепив, ледь не обірвавши їх. Він зупинив перший-ліпший екіпаж, що трапився йому, і поїхав додому. Запаливши у кімнаті світильник, він поклав пакунок на стіл і на якусь мить завмер, намагаючись уявити, на яку дивну річ незабаром проллється світло лампи. Дайсон замкнув двері, розрізав мотузок і, розгорнувши шари паперу, побачив перед собою маленьку дерев'яну скриньку, простеньку, але якісно зроблену. На ній не було замка, тому Дайсону достатньо було лише підняти кришку, і, зробивши це, він глибоко вдихнув і відскочив назад. Лампа ледь блимала, не яскравіше за свічку, але раптом вся кімната спалахнула світлом — та не тільки світлом, а й тисячею барв, що немов лилися з віражного вікна. Ті барви розфарбували стіни кімнати, заграли на добре знайомих меблях і знову повернулися до свого джерела — маленької дерев'яної скриньки. Бо там, на м'якій вовняній тканині, лежав дивовижної краси камінь — коштовність, якої Дайсон навіть не міг уявити. У ньому переливалися блакить високого неба і бірюза прибережного моря, багрянець рубіна і насичені бузкові промені, а в самому осерді, здавалося, палахкотіло полум'я, як під час виверження вулкану, що враз заспокоївся, а тоді знову вибухнув іскрами-зорями. Зробивши глибокий вдих, Дайсон впав у крісло, прикрив рукою очі й поринув у роздуми. Той камінь скидався на опал, але, маючи натреноване від споглядання вітрин ювелірних крамниць око, він знав, що не існує таких великих опалів, більших за одну чверть, чи навіть за одну восьму цього каменя. Він знову, мало не з побожним трепетом, глянув на камінь й обережно поклав його на стіл під світло лампи, вдивляючись у чудесне полум'я, що горіло та іскрилося всередині, а тоді перевів свій погляд на скриньку, щоб упевнитися, чи в ній, бува, не заховалися ще якісь дивовижі. Дайсон підняв вовняну серветку, на якій лежав опал, але не знайшов інших коштовностей, лише невеличкий старий потертий і пошарпаний записничок. Дайсон розгорнув його на першій сторінці і, вражений, одразу випустив з рук. Він прочитав ім'я його власника, акуратно виведене синім чорнилом:

Доктор медицини Стівен Блек,

Оранмор,

Девон-роуд,

Гарлесден.

Минуло кілька хвилин, перш ніж Дайсон зміг змусити себе знову розгорнути записник. Він згадав бідолашного відлюдька на горищі та його дивні розмови. Він згадав обличчя, яке побачив у вікні, в його пам'яті зринули слова лікаря. Торкнувшись пальцями обкладинки, він затремтів, боячись того, що могло бути написано всередині. Взявши врешті до