Читати книгу - "Розлюбити за будь-яку ціну, Катерина Мединська "

Ніколь увійшла до свого нового житла і озирнулася: як дивно знову бути тут і відчувати себе неначе іншою людиною. Тепер вона житиме у квартирі Даніеля. У її пам'яті миттєво сплив момент їхнього першого приїзду сюди. Дуже дивно, що він наполіг на тому, щоб вона жила у його квартирі. Хоча, швидше за все, його вчинок продиктований бажанням загладити свою провину та налагодити дружні стосунки.

Дівчина сумно зітхнула та пішла до панорамного вікна. З нього відкривався гарний вид на зелену вулицю, якою неспішно гуляли люди або, навпаки, поспішали кудись. Погляд її затримався на лавці. Саме на ній вона сиділа і чекала, коли Даніель повернеться додому, як вона тоді вважала. Але, як виявилося, до цієї квартири він привозив своїх жінок і іноді влаштовував вечірки. Сам же жив у сімейному будинку своєї сім'ї. Того вечора вона могла чекати його довго і, можливо, не дочекалася б. Але волею долі стала свідком розгульного життя нареченого.

Вона здригнулася, згадавши, як він стояв так само на цьому місці і дивився у вікно на неї, а в цей момент його пестила інша жінка. Ніколь відчула такий знайомий напад огид до себе. Сама винна. Її власна наївність і дурість привели до цих пекельних мук. А ще їй не вистачало сили волі. Як можна після того, що сталося, продовжувати думати про нього?

Ніколь заплющила очі, уявляючи себе десь у іншому місці. Наприклад, у власній квартирі, яку хотіла купити сама без допомоги батьків. Звичайно, вони про це не здогадувалися і прийшли б у жах від її витівки. А ще вони будуть шоковані інформацією щодо її майбутньої роботи. Але все згодом. Поки що треба вмовити Даніеля заплющити очі на її постійну відсутність на роботі. Але як це зробити після його нападу необґрунтованого гніву, вона не уявляла і навіть трохи боялася зустрічатися з ним.

Ніколь увійшла до спальні. Очі самі знайшли ліжко. Вона зневажливо примружила очі. Скільки жінок, включаючи її, Даніель любив на цьому ліжку? Знову гіркота та біль. Це нестерпно. Дівчина кинула на підлогу свою сумку і поплилася на кухню варити каву.

Вранці Ніколь прокинулася втомленою та розбитою, бо погребула спати на ліжку. Друга кімната була не готова, щоби в ній ночували, і дівчина лягла на дивані, який зовсім не годився для цієї мети. І тепер її спина хворіла, руки затекли, а шию вона взагалі не відчувала. Прийнявши контрастний душ і випивши зелений коктейль, що бадьорить, Ніколь відчула в собі енергію і рішучість.

Рівно о 9:00 вона сиділа перед юристом-консулом компанії Марі Буке, яка проводила формальну співбесіду. Це була зарозуміла і породиста жінка середнього віку, доглянута і самовдоволена. Взагалі Ніколь не виділила б її серед знайомих їй багатіїв, снобів і зануд, але ця жінка чудово вписалася б у пафосну і похмуру атмосферу світських раутів.

Марі Буке оцінила зовнішній вигляд дівчини, яка сидить перед нею, яка протягом декількох місяців буде її новою помічницею. Дівчина була високою та дуже гарною. Навіть у простій сірій сукні невигадливого крою дівчина виглядала, ніби супермодель у сукні від іменитого кутюр'є і трималася впевнено та розслаблено. Юрист із такою зовнішністю – це нереально. Така дівчина для подіумів. Який із неї юрист? Марі роздратовано припустила, що дівчина – протеже начальника чи його нова коханка. Надто швидко їй повідомили про необхідність давати практику цій молодій особі. Що ж, якщо так, то цій Ніколь буде нелегко. Марі вже про це потурбується.

– Ось що, Ніколь. Я спитаю тебе, а ти мені відверто відповідай. Домовилися?

Отримавши ствердний кивок на знак згоди, Марі продовжила.

– Навіщо ти тут і чого хочеш насправді?

– Я хочу відбути практику і якнайшвидше зайнятися тим, що по-справжньому мені подобається, – чесно і без зайвих сумнівів сказала Ніколь.

Марі кілька секунд задумливо розглядала дівчину, все більше переконуючись у своїй правоті.

– Значить, ти тут не за своїм бажанням, і ця практика тобі ні до чого? – уточнила Марі.

– Саме так. Мені просто наказали відбути у вас цей час.

Марі розчаровано натягла окуляри на ніс, які одягала лише тоді, коли хотіла щось краще розглянути. На дівчину навпроти вона вже надивилася.

– Що ж, вчинимо так. Раз тебе мені доручив сам… – вона показала пальцем угору, ніби там сидів Господь Бог, – дотримуватимемося формальних правил. Приходити вранці як усі, але буквально на годину. Після чого йди куди хочеш. Не хочу тебе бачити. Якщо хтось запитає, скажи, що я послала тебе за дорученням.

Ніколь не могла повірити своєму щастю. Все вирішилося легко та просто. Тепер немає сенсу домовлятися з Даніелем. На радощах вона схопилася, посміхаючись на весь рот.

– Мадам Буке, ви чудова жінка і моя рятівниця. Навіть не знаю, як висловити свою вдячність, – радісно пробелькотіла Ніколь.

Марі спочатку розгубилася, але потім сама розвеселилася. Від цієї дівчини ніби передавалося веселощі і позитив, варто було їй ось так променисто розсміятися і подивитися очима, сповненими щирої подяки. Марі навіть відчула докори сумління. Адже насправді збагрила із себе відповідальність за дівчисько, а не допомогла їй.

– Це зовсім не доречно. Іди вже, – суворо сказала Марі, хоч у очах її стрибали веселі іскорки.

Коли дівчина пішла, заради інтересу Буке відкрила її особисту справу. Виявляється, дівчина закінчила університет із відзнакою. Здивована та спантеличена Марі набрала телефон того самого професора Гобера, з яким прогулювала пари в університеті. Аж надто її зацікавила ця Ніколь.