Читати книгу - "Академія Ніваріум. Літня практика, Анна Скрипка"

- Чи є ідеї, хто це міг бути?

- Є припущення, ходімо, пошукаємо будинок знахаря.

- А що із захистом цвинтаря?

- Поки не знайдемо паршівця, що псує заклинання, нічого не допоможе, все одно що латати решето.

- То ти думаєш це знахар?

– Староста стверджує, що з нього почалися зникнення людей. Треба як мінімум перевірити, що в нього в халупі коїться.

- І ти дізнався, де він живе?

- Зараз дізнаємось.

Ми повернулися назад до села, і першою, кого ми зустріли, виявилася миловидна жінка середнього віку, у неї Абігор і спитав дорогу. Спочатку, дамочка насторожено дивилася на нас, але варто було їй почути голос наставника, як її ставлення різко змінилося.

- Будиночок знахаря-то, звичайно, розповім і можу навіть показати, а то не приведи Єдиний, заблукайте! - і спритно прихопила хлопця під руку.

У наступні півгодини ми дізналися, як важко живеться вже не молодій, але все ще прекрасній самотній жінці у селі, де поголовно перевелися всі нормальні мужики. А ще як страшно і самотньо їй буває ночами! І, зрозуміло, не обійшлося без похвали силі, мужності, розуму та красі Абігора. Та-ак, а у Далії з'явилася сильна конкурентка! Коли наша проводжата вказала на непоказну хатину і неквапливо пішла назад, з полегшенням зітхнув не тільки Карро. Як би сильно мене не бавила ситуація, що склалася, але вислуховувати дифірамби на честь наставника мені порядно набридло.

Як виявилося, будинок Міхая знаходився за огорожею на межі лісу. Стежка, що веде до будинку, заросла густою високою травою та бур'яном. Буйні зарості заважали пройти: обплутували ноги, чіплялися за одяг, немов захищаючи таємниці відлюдкуватого самітника. Поруч із будинком розрослося якесь плодове дерево, але від старості і без належного догляду воно перетворилося на чудового мовчазного сторожа. Низькі вузлуваті й сухі гілки звисали, зачіпаючи голову і цілячись у вічі. Під ногами хрумтіли сучки, що відвалилися, і опале листя.

Як і казав староста – двері та вікна хатини були забиті, проте, коли Абігор на пробу смикнув одну з дощок, та легко відокремилася від дверного отвору. Те саме сталося і з іншими дошками. Складалося враження, що їх часто витягували і вставляли на місце, а отже, хатина не зовсім занедбана... Але хто її відвідує? Зниклий Міхай? Місцеві жителі? Чи злочинець, який знищує цвинтарний захист і керує упирями?

Гір впорався з останньою дошкою і потягнув на себе двері, але на подив вони виявилися закритими, а оскільки із зовнішнього боку замку не спостерігалося, висновок був очевидний – її замкнули зсередини.

- Все цікавіше і цікавіше, - пробурмотів наставник, і додав, - будь насторожі.

Застосувавши відповідне заклинання, Карро відімкнув двері і обережно увійшов. Усередині панувала моторошна атмосфера: незважаючи на задушливий запах затхлості та відчутну занедбаність, створювалося враження, що господар будинку вийшов ненадовго і скоро повернеться. А враховуючи те, що будинок замкнений зсередини, можна було припустити, що нікуди він і не йшов.

Гор створив невеликого світлячка і почав обминати першу кімнату. Вона була невелика і поєднувала в собі передпокій, кухню та вітальню. Посередині стояв невеликий, але міцний стіл, а навпроти вхідних дверей старовинна кам'яна піч, по периметру розміщувалися стелажі та шафки, заставлені баночками з якимись зіллями чи відварами, коробочками та кошиками, заповненими травами та корінцями. Подекуди під стелею звисали зв'язки трав, засушених грибів, фруктів, ягід.

Запахи від заготовок знахаря змішалися в дивовижний, п'янкий аромат. Я навіть відчула, як почала паморочитися в голові, тому затримала подих, і хотіла було застерегти Гора, як побачила, що він сам уже застосував до себе заклинання, що осіло на нижній частині обличчя каламутною пеленою.

Швидко оглянувши першу кімнату і не знайшовши місць, де можна було б сховатися, ми наблизилися до внутрішніх дверей. Карро підготував якесь атакуюче заклинання, я ж тримала напоготові «стримуючі пута». Наставник обернувся на мене і кивком вказав сховатися за його спиною, а потім різко штовхнув двері і відразу запустив заклинання, але воно пішло, як то кажуть, «у молоко», бо й ця кімната була порожня.

Це був робочий кабінет, поєднаний із бібліотекою. Усі поверхні були завалені книгами, сувоями, пожовклими розписаними аркушами. Взявши одну таку чернетку, я зрозуміла, що це були схеми ритуалу. Перевела погляд на книги – більшість із них була присвячена темній магії.

- Щось не так з цим Міхаєм… - задумливо промовив Абігор, спантеличено розглядаючи бібліотеку із забороненими знаннями.

І справді, очевидна розбіжність колола очі: знахар не міг проводити ритуали, оскільки для цього була потрібна хоча б мала частка магії. При цьому володій Міхай хоча б мінімальним магічним потенціалом – був би цілителем, а не знахарем. Обдурити він нікого не міг, оскільки випускникам Ніваріума (а це єдина академія, яка навчає людей) ставлять магічні татуювання.

Напевно, варто зробити відступ та висвітлити деякі моменти навчання у Ніваріумі. Навчання в академії поділяється на п'ять курсів. Вступити може будь-хто, хто навіть не володіє магією. Для пересічних людей існує нульовий курс, у якому викладають загальні знання: читання, правопис, арифметика, історія світу, географія і расоведення. Останній предмет запровадили, щоб прості сільські мужики не плутали перевертня з вурдалаком, а упиря з вампіром, тощо.