Читати книгу - "Страх мудреця, Патрік Ротфусс"

— Він просить повернути свій перстень, — оголосив я. — Ще й літери розмазав: навіть не чекав, коли чорнило висохне.

Бредон кивнув.

— Поза сумнівом, чутки ширяться. Було б не так погано, якби вона не мала міцних позицій по праву руку від Алверона. Але вона їх має й чітко висловила свою думку. Всякий, хто поведеться з тобою краще, ніж із собакою, сам неодмінно стане об’єктом презирства, яке вона відчуває до тебе, — він помахав її листом. — А такого презирства вистачить на всіх — можна не боятися, що комусь його стане замало.

Бредон жестом показав на миску з перснями й сухо, невесело реготнув.

— А ти саме почав діставати й трохи срібла…

Я підійшов до миски, відшукав його перстень і простягнув йому зі словами:

— Заберіть це.

На обличчі Бредона відобразився біль, але він навіть не спробував забрати перстень.

— Невдовзі я поїду, — продовжив я. — І мені дуже не хотілося б, щоб вас очорнив зв’язок зі мною. Я зовсім не можу віддячити вам за надану допомогу. Найменше, що я можу зробити, — це допомогти звести до мінімуму шкоду для вашої репутації.

Бредон завагався, а тоді заплющив очі й зітхнув. Переможено знизав плечима й забрав перстень.

— О! — вимовив я, раптом пригадавши ще дещо. Підійшов до стосу наклепницьких історій і витягнув сторінки, на яких описувались його язичницькі веселощі. — Можливо, це видасться вам кумедним, — пояснив я, передаючи сторінки Бредону. — А тепер вам, мабуть, варто піти. Навіть перебування тут не може йти вам на користь.

Бредон зітхнув і кивнув.

— Вибач, що це не склалося краще для тебе, мій хлопчику. Якщо коли-небудь вернешся до цих місць, зазирни до мене без вагань. Такі речі рано чи пізно вщухають, — його погляд досі тягнувся до дерев’яного персня на моєму пальці. — Його справді не варто носити далі.

Коли він пішов, я виловив із миски золотий перстень від Стейп­са, а також залізний від Алверона. Тоді вийшов у коридор.

— Зараз я завітаю до Стейпса, — ґречно пояснив я вартовим. — Ви були б не проти мене супроводити?

Вищий на зріст кинув погляд на перстень у мене на пальці, а тоді позирнув на свого супутника й буркнув на знак згоди. Я розвернувся на підборах і пішов. За мною, не відстаючи, йшов мій супровід.

***

Стейпс провів мене до своєї вітальні й зачинив за мною двері. Його кімнати були навіть вишуканіші за мої та значно краще обжиті. Також я побачив на столику неподалік велику миску з перснями. Всі вони були золоті. Видно було лиш один залізний перстень — від Алверона, і його Стейпс носив на пальці.

Стейпс, може, і скидався на бакалійника, зате мав гострі очі. Він одразу помітив перстень у мене на пальці.

— Отже, вона це зробила, — похитав він головою. — Його справді не варто носити.

— Мені не соромно за те, хто я такий, — відказав я. — Якщо це перстень едема ру, я його носитиму.

Стейпс зітхнув.

— Усе не так просто.

— Знаю, — сказав я. — Я прийшов сюди не ускладнювати тобі життя. Чи не міг би ти повернути це мейрові за мене? — я передав йому перстень Алверона.

Стейпс поклав його в кишеню.

— А ще хотів повернути оце, — вручив йому два персні, які мені дав він сам. Один — із яскравого золота, один — із білої кістки. — Не хочу розпалювати ворожнечу між тобою й новою дружиною твого господаря.

Стейпс кивнув і підняв золотий перстень.

— Ворожнеча розгорілася б, якби ви залишили собі цей, — зауважив він. — Я на службі в мейра. Тому маю зважати на придворні ігри.

Відтак він простягнув руку і взявся за мою долоню, а тоді втиснув у неї кістяний перстень.

— Але цього мій обов’язок перед мейром не стосується. Це — борг між двома людьми. Придворні ігри на таке не впливають, — Стейпс зазирнув мені в очі. — І я наполягаю: залиште його собі.

***

Повечеряв я пізно, сидячи сам у своїх кімнатах. Поки вартові ще терпляче чекали за дверима, уп’яте прочитав лист від мейра. Щоразу сподівався знайти в його формулюваннях якесь приховане милосердя. Але його там просто не було.

На столі лежали різноманітні папери, які надіслав мейр. Я виклав поряд із ними вміст свого гаманця. У мене були два золоті рояли, чотири срібні нобли, вісім із половиною грошів і чомусь один модеґанський стрелум, хоч я навіть під страхом смерті не зміг би згадати, де його роздобув.

Загалом вийшло трохи менше восьми талантів. Я склав гроші поряд із паперами Алверона. Вісім талантів, помилування, документ артиста й оплата мого навчання в Університеті. Доволі значна винагорода.

І все ж я мимоволі відчув себе серйозно обділеним. Я врятував Алверона від отруєння, викрив зрадника при його дворі, здобув йому дружину й позбавив його дороги стількох небезпечних людей, що й сам полічити не міг.

І попри все це я таки залишився без покровителя. Навіть гірше: у його листі не було жодної згадки про амірів, жодної згадки про підтримку, яку він обіцяв мені надати в їхніх пошуках.

Але скандал тут нічого не дав би, зате міг би багато чого мене позбавити. Я знову наповнив гаманець і засунув Алверонові листи в потаємне відділення у футлярі лютні.

Також я поцупив три книжки, які приніс із бібліотеки Кодікуса, позаяк ніхто не знав, що вони в мене, і висипав миску з перснями в маленьку торбинку. У шафі зберігалося дві дюжини вишукано пошитих костюмів. Вони коштували чималу суму, але були не надто транспортабельні. Я забрав два з гарніших костюмів, а решту лишив висіти.

Наостанок я почепив на пояс Цезуру та зробив зі свого шейда довгий плащ із каптуром. Ці два предмети надавали мені впевненості в тому, що час, проведений у Вінтасі, був не зовсім змарнований, хоч я і здобув їх самотужки, без Алверонової допомоги.

Я замкнув двері, загасив лампи й виліз із вікна в сад. Відтак замкнув вікно шматком гнутого дроту й зачинив за собою віконниці.

Дрібне хуліганство? Може, й так, але я геть не хотів, щоб мене випровадила з маєтностей мейрова охорона. До того ж, уявивши, як вони ламатимуть собі голови над моєю втечею, я мимоволі захихотів, а сміх корисний для травлення.

***

Я вибрався з маєтностей, нікому не потрапивши на очі. Мій шейд добре годився для скрадання в темряві. Після годинних пошуків я знайшов у Нижньому Северені зачухану майстерню палітурника.

Він був несимпатичним хлопакою з мораллю здичавілого пса, але стос наклепницьких історій, які шляхта надсилала до моїх кімнат, дійсно його зацікавив. Він запропонував мені за все чотири ріли, а також пообіцяв десять грошів за кожен примірник книжки, який продасть після того, як вони вийдуть друком. Я виторгував у нього шість рілів і шість грошів за примірник, і ми потиснули один одному руки. Я покинув його майстерню, спалив договір і двічі помив руки. Одначе гроші таки залишив собі.

Опісля я продав обидва вишукані костюми, а також усі книжки Кодікуса, крім однієї. Зібравши таким чином гроші, провів наступні кілька годин у доках і відшукав корабель, що наступного дня відпливав до Юнпуя.

Коли на місто опустилася ніч, я почав блукати верхніми районами Северена, сподіваючись