Читати книгу - "Ляльковий будиночок , Анна Авілова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Його очі радісно посміхалися:
— Агов, радий тебе бачити. Ти так довго бавилась, ми вже встигли засумувати.
В душі дівчини знов запанували протилежні почуття. Його шалене божевілля від якого волосся стає дибки й в той самий час спокій і врівноваженість.
— Привіт, я тепер залишуся подовше.
Агат щасливо посміхався.
— Я тільки цього і чекав. Пішли вип'ємо чаю. До речі ти вибрала сервіз у крамниці?
Рита зовсім забула про сервіз.
— Знаєш я хочу, щоб ти зробив мені сюрприз, не цікаво вибирати його самій.
— Я так і думав. Тебе так довго не було, що я відразу здогадався, що ти не можеш обрати порцеляну. – Вони вже зайшли у будинок та підіймалися сходами нагору, - Я тебе розумію зараз такий вибір візерунків, що очі розбігаються. Тому....
Агат відчинив двері її кімнати, на столі стояв сервіз бузкового кольору (її улюблений). Це дивовижно. Як він міг купити найкращий сервіз у цілому світі?
— А в нас є какао?- спитала вона з посмішкою.
— Звичайно, є какао, чай та молоко. Не має лише кави, ляльки її не п'ють.
— Без кави дуже добре.
Вони сіли за стіл, Агат приніс шоколадний напій, і вони почали "чаювати" звичайно ж в компанії Михасика та тітоньки сови.
— Це твій будинок Агат?
— Ні, це наш будинок.
- А як ти мене знайшов?
— Я шукав тебе дуже довго. Був у всіх іграшкових магазинах. Та ніяк не міг знайти. Я казав людям, що моя лялька – найчарівніша. І лише у цьому магазині продавчиня пообіцяла мені, що як тільки в них з’явиться найкраща лялька вони одразу відправлять її мені. Ось так я тебе і знайшов.
— А чим ти заробляєш на життя?
— У цьому світі я майстер ляльок, ремонтую вінтажні ляльки, реставрую обличчя порцелянових красунь. Їх мені присилають з багатьох міст.
— У цьому світі? А ти був десь в іншому?
— Я не пам'ятаю, але здається що так. Здається ми всі були людьми які вічно щось забували. Ти знаєш Маргарита як складно жити коли ти нічого не пам'ятаєш? Я пам'ятаю тільки що в дитинстві я мав ляльку з блакитними очима, я розчісував її волосся перед тим як піти спати та допомагав їй розставляти сервіз, а потім лялька розбилася і я дуже засмутився. Я не знаю де я зараз, але я дуже щасливий що ти теж тут. У цьому світі ти ще ціла.
Ці слова глибоко вразили Риту. Вона вже не жахалася того, що він казав, а навпаки бачила в його словах саму суть життя.
"Вона ще ціла". Так можна сказати про будь-кого до якогось болючого моменту. Але вона не знала чи насправді ціла. Їй здавалося що її болючий момент вже колись був, вона навіть повірила хлопцю. Здається що десь та колись вона насправді розбилася. Маргарита завжди не могла знайти собі місця в цьому світі. Можливо думка про те, що вона теж як і Агат з іншого світу не така вже й скажена.
— Тоді нумо пити какао, — нарешті відповіла хлопцю Рита.
Агат приніс з кухні жовтий чайник усипаний рожевими трояндами. Так гарно. Чому дорослі майже ніколи не користуються в побуті такими гарними речами?
Вони сіли за круглий стіл в центрі кімнати. Агат з великою любов'ю розсадив іграшки - сову та великого ведмедя, разом з ними за стіл. Налив усім гарячий напій і роздав печиво у формі зірочок.
— Вони теж будуть пити?- наважилася спитати дівчина.
Агат якось дивно посміхнувся.
— Звичайно вони цього не зроблять при нас, тут іграшки не можуть пити, але коли ми підемо вони зможуть все скуштувати. Або зроблять це коли ми не будемо на них дивитися.
— Я теж іграшка. – Риті вже навіть подобалася вся ця гра. - Але я п'ю.
— Може якщо зараз до мене завітає хтось із моїх клієнтів і зайде до цієї кімнати ти теж будеш мати вигляд іграшкової ляльки. Ти не думала про це?
Вперше за сьогоднішній час проведений в домі Агата Риті стало моторошно. Що як вона насправді лялька, яка вважає себе дівчиною? Так, у неї завжди була багата уява, яка малювала в її голові зазвичай одні нісенітниці.
— Ні, — вона стрімко встала з місця. — Я не лялька, в мене є батьки!
— Батьки? — його погляд пронизував Риту наскрізь та це питання не сподобалося їй найбільше за все.
— Так батьки.- повторила вона трохи налякано.
— В мене була ще одна лялька моєї матері, і я грав, що ви з нею донька та мати. Так, це було. А батька в тебе ніколи не було, я нікого не називав твоїм батьком. В тебе ж був я. Твій хазяїн.
Рита не розуміла що відбувається звідки він знає, що в неї не має батька? І що взагалі він верзе?
Нічого не кажучи Маргарита розчинила двері цієї дивної кімнати й стрімко збігла сходами донизу. Серце шалено калатало. Їй все здавалося що ось-ось Агат покладе свою руку на її плече, дожене посеред цієї тиші. Але цього так і не сталося. Вона вільно вийшла за територію лялькового дому, а надалі спокійно добралася до своєї оселі.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ляльковий будиночок , Анна Авілова», після закриття браузера.