Читати книгу - "Більше, ніж альстромерії. Менше, ніж скріпки, АнєчкаLB"

Руки від землі відмито. Тут же в них опинився великий яскраво-зелений блокнот, на якому було старанно виведено «Книга, де все добре». Розкривши у місці закладки, дівчина додала на сторінку ще кілька записів.

«Так, у мене гарненько», – подумала Пейперкліп, із усмішкою оглянувши скромну обстановку маленької кімнати з вікнами на сквер і галявину. Вона поставила на стіл сумку і відсунула жовті штори, вдихаючи свіже повітря. А ще увазі відкрилася суниця у вазонах, що стояла на підвіконні. Легким дотиком дівчина натиснула на кнопку, увімкнувши маленький декоративний фонтанчик. Вода приємно зажурчала, завзятими цівками «бігаючи» зацикленим колом. Плескіт води – дуже приємний звук. Згодні?

Із сумочки, ворушачи тонкими довгими вусиками, боязко висунулася пухнаста мордочка. А потім так само сором’язливо виліз на стіл весь маленький вовняний клубочок. Сіренький і кошлатий.

– Ну як ти, друже? Помандрував трохи?

Клубочок підняв висячі вушка і заморгав оченятаминамистинками.

 – Завтра посадимо ще квітів, – пояснила лякливому супутнику дівчина, усміхаючись свіжим спогадам. – Дивись, як одразу стало гарно.

Друг, акуратно ступаючи своїми м’якенькими лапками, зробив кілька кроків. Це, знаєте, висловухий декоративний кролик.

 – Сьогодні ми посадили червоні, – коментувала господиня маленької кімнати. – А в крамниці ще є рожеві, білі, фіолетові, помаранчеві та жовті. Маємо багато роботи. Ти ж і сам бачив, яка занедбана стара клумба у дворі. Тому вкрай важливо її оживити. Уявляєш, як їй сумно від того, що вона може бути барвистою і квітучою, але чомусь досі занехаяна і порожня? Думаю, вона дуже зраділа, коли на ній з’явилися ті цікаві квіти.

Дівчина вдоволено усміхнулася і провела рукою кружечками дзеркал, що звисали зі стелі на нитках, зумовивши веселий танець сонячних зайчиків на стінах. А потім дбайливо погладила пальчиком друзки розбитої чашки, які лежали на столі.

«День без молочного коктейлю – прожитий марно і не зараховується. Ось просто зараз піду до кондитерського магазину. Чудово, що ми самі пишемо сценарій і текст для наших днів».

Пейперкліп спустилася сходами і вийшла з під’їзду.

Перехожі. Велосипедисти. Маленькі крамнички. Тротуар із бруківки. Водна вулиця. Сонце? Справно світить.

«Жити можна», – подумала непримітна юна особа і підставила свою усмішку таким рідкісним тут теплим промінчикам, неспішним кроком наближаючись до кондитерської. Ну і нехай вона самотня у своїх страхах. У світі є чому порадіти.

Хто ж це залишив після себе стільки сміття на лавці та бордюрі? Чому дружні посиденьки закінчилися так недобросовісно? І коли вже люди зрозуміють, нарешті, що дім – це не тільки їхня адреса і місце, де вони ночують? Дім – це вся наша планета.

Проворно і швидко шанувальниця порядку зібрала сміття та розклала його по сміттєвих баках. Не складно ж? Тепер лавка виглядає зовсім інакше – задоволено і щасливо.

Босі ніжки дівчини обережно ступили на м’який і прохолодний газон галявини. Лоскотно, але приємно. А потім ці ж ніжки опустилися у воду фонтану. І робили веселі бризки. Удосталь наплескавшись, вони вскочили у туфельки і попрямували до кондитерської.

Переступивши поріг ароматного закладу, Пейперкліп озирнулася. Зовсім невеликий зал. Та яке ж поєднання кольорів в інтер’єрі! Як би вам це пояснити? Вам краще б самим тут побувати. Асоціюється із фруктовим морозивом. Стіни, підлога, м’які диванчики – дружба білого, бузкового і персикового кольорів. Файно. Повітряно. Смачно. Десертно. І як же тут пахне! Це майстерня кондитерських творінь і студія доброго настрою.

Дівчина пройшла до вітрини і схилилася над ласощами. Очі від насолоди заплющилися. Найімовірніше, казки пахнуть так само, як і кондитерські вироби.

 – Доброго ранку. Принесіть, будь ласка, молочний коктейль і чорничне суфле, – замовила відвідувачка офіціантові, який з’явився, немов у фокусі, та влаштувалася за столиком.

Вона знає цього молодого чоловіка. Тімо ван де Берг – дуже розумний юнак. Розповідав їй про дивовижні речі! І він любить плавати на човні. І кольору він такого... Чи то «фуксія», чи то «малиновий рум’янець».

 – Уже несу, – надійшла відповідь.

«Перехожі... Які ж усі вони різнокольорові...»

Дівчина супроводжувала поглядом кожного пішохода. «І яка ж все-таки світла усмішка у постачальника квітів! І «сніжно-білий», це ж треба таке...»

«Ой! Як, напевно, сумно цій «опівнічно-синій» жінці. Бідолашна. Темні кольори часто такі сумні...» – подумала Пейперкліп, проводжаючи співчуттям пригнічену особу, що неквапливо крокувала тротуаром.

Із-за рогу будинку бадьоро й у прекрасному настрої виїхав чоловік на велосипеді.

«О! Це ж те, що їй потрібно! Здається, «річковий перламутр». Подивимося».

Звідкись із-під рукава плаща Пейперкліп витягла скріпку і вдивилася крізь неї на цих двох перехожих у момент їхнього зближення.

За вікном на тротуарі молодий чоловік «випадково» зіштовхнувся із жінкою, що проходила повз. Вони спочатку зачепили одне одного руками, потім одночасно вибачилися. Розсміялися. Далі заговорили. А потім пішли вже не в різні боки, а в один. Скріпка у пальчиках дівчини зникла.