Читати книгу - "Гра в хованки, Ольга Іваненко (Ольга Джонс)"

Толик підморгнув своїм одногрупникам, обхопив за талію Алісу і повів її на кухню, де сподівався знайти затишне місце.

– Давай, я закрию тебе в холодильнику, а сам сховаюсь у ящиках, – запропонував він.

– Бусичка, але там холодно! – надула губи дівчина. – Раптом, мене довго шукатимуть, і я захворію? А мені після ринопластики не можна.

– Я буду поряд, – Анатолій обійняв дівчину і поцілував у шию. – Поспішай, вже «чотири». Я буду тут, під столом.

– Добре, – Аліса ледь помітно сіпнулася, коли хлопець поцілував її, і полізла в холодильник. – Не забудь мене дістати звідси.

– Обов'язково, головне, щоб мене не знайшли, – він підморгнув дівчині і зачинив двері, коли зверху долинуло слово "п'ять".

Стало зовсім темно та холодно. Проте, щоб виграти в цьому рівні, Аліса вхопилася тремтячими руками за полицю на дверях і притулилася до них, щоб прислухатися, що відбувається зовні.

Спочатку нічого чутно не було. Здавалося, будинок повністю поринув у тишу. І коли дівчина вже зовсім розслабилася, хтось зовні сіпнув двері.

Це було дуже несподівано. Але варто було маленькому клацанню світла з'явитися в її укритті, Аліса потягла двері на себе, не бажаючи програвати. Все ж, вона в цьому житті звикла бути переможницею.

Двері знову смикнули. Але вона не здавалася.

– Годі з дверима балуватися! – почула вона голос Толика. – Ми в хованки граємо, а не в перетягування канату.

– Я ти не ховаєшся! – почувся вже знайомий дитячий голосок. – Отже, ти програв. І тебе треба покарати.

Пролунав гучний крик хлопця, який перекрикував дитячий сміх.

– Двоє пішло, лишилося троє, – веселився голосок. – Готуйтеся до наступного рівня.

Аліса виглянула зі свого укриття і зблідла від побаченою калюжі крові на підлозі. Вона невпевнено підійшла туди і сіла.

– Толю знайшли? – з'явилася на кухні Карина.

– Так, – Аліса обернулася до неї невпевнено. – Мені ця гра вже зовсім не подобається. Він так голосно закричав, наче йому було дуже боляче. Ще й ця калюжа крові зовсім, як справжня. Мені щось страшно стало.

– Мабуть, це кисіль з барвником, – Карина присіла поряд і вдивилась у калюжу. – Не бійся. Це просто дуже реалістична гра. Ось, як закінчимо її, так і зустрінемося.

Аліса замотала головою. Вона хотіла сказати, що вже не хоче грати у цьому домі. Але згори почувся рахунок, і подруга побігла ховатися.

Блондинка подивилася на калюжу крові і вийшла в хол, де так само сиділи скелети.

Здавалося, вони змінили свої пози. І зараз усі дивилися на неї. А дитячий голос рахував зверху, наче знущався з неї.

– Ну все! Мені це набридло!

Крикнувши це, дівчина пішла сходами. Але не встигла вона піднятися на другий поверх, як рахунок скінчився, і перед її обличчям з’явилася маленька дитина. Вона стояла вище на сходах, тому їхні очі були на одному рівні. Точніше, у цієї дивної істоти, схожої на дитину, були дві чорні дірки, де мали бути очі.

– Ти не дотримуєшся правил, тому будеш покарана, – без емоцій промовила дитина.

Наступної миті Аліса відчула, що невідома сила її затягує в ці очі. Все тіло озвалося диким болем. Аліса обернулася, бажаючи не дивитись у ці дірки, і побачила цей будинок зовсім не таким цього моменту. Здавалося, стеля та стіни стали скляними. А довкола стояло безліч привидів, які з співчуттям дивилися на неї.

Тут же були й Толик із Вітею, які беззвучно кричали їй щось.

Не встигла вона їм відповісти, як усе довкола занурилося в темряву.