Читати книгу - "Гра в хованки, Ольга Іваненко (Ольга Джонс)"

– Ми залишились удвох? – Ігор звернувся до Карини, коли вона вибігла до холу на крик подруги.

– Начебто, ми тепер суперники, – кивнула дівчина. – Дивна, щоправда, якась гра. Я не можу зрозуміти, хто її веде. І куди так швидко відводять переможених.

– Технології, – відмахнувся хлопець. – Ну, якщо хочеш, ми можемо зараз піднятися і сховатися на другому поверсі. Заразом, й, подивимось, хто нас шукає.

– Гаразд, – Карина хотіла взяти хлопця за руку, але різко зніяковіла і поквапилась піднятися сходами, коли голос щойно почав рахувати.

Ледве торкаючись кінчиками пальців підлоги, вона зазирнула в кімнату з відчиненими дверима, звідки йшов голос. Це була дитяча спальня в рожевих тонах.

На її подив, тут нікого не було. Голос лунав, наче зі стін.

– Давай тут сховаємось, – прошепотів Ігор їй на вухо і потягнув усередину.

Входити їй до цієї дивної кімнати зовсім не хотілося, незважаючи на те, що вона була чистою та світлою. Чомусь тут було холодніше, ніж в інших кімнатах. І повітря було якимось важким.

– До шафи! – Ігор потяг Карину в куток кімнати.

Але щось ухопило її за ногу.

– Нечесна гра! –закричав голосно голос. – Ти будеш покарана. На тебе чекає чистилище!

– Пусти! – Карина обернулася і побачила незрозумілу істоту, що обхопила її ногу. – Це ти неправильно граєш! Де наші друзі?

– Вони програли! – істота засміялася і задерла голову. – Вони житимуть у цьому будинку вічно! І ти будеш із ними!

Істота подивилася на Карину, і вона побачила сіре обличчя дитини з порожніми очима. Від такого погляду її пересмикнуло.

– Відчепись від неї! – Ігор смикнув дівчину на себе і міцно обійняв її. – Це вже перебір! Годі лякати мою подругу. Зупиняйте гру.

– А це й не гра, – пролунав гучний сміх. – Ви хотіли чогось особливого і пішли туди, куди йти не слід було. Ви знайшли те, що шукали. І тепер назавжди залишитеся у цьому будинку.

Карина від жаху притулилася до Ігоря і схлипнула. Здавалося, їй ніколи не було так страшно, як зараз. Невже все, що відбувалося зараз, було по-справжньому? І вона бачила кров Толика, а не кисіль?

– Який виграш дістанеться переможцю? – Ігор трохи розвернувся, щоб сховати Карину за своєю спиною. – Він залишиться живим?

– Ніхто не залишиться живим, – відповів задоволено голос. – Але у переможця є шанс звільнитися від цього місця, коли його займе новий щасливчик. І гадаю, це будеш ти!

– Ігоре, – Карина звернулася до друга, упираючись обличчям у його тіло. – Якщо це правда, то я хочу тобі щось сказати. Вибач за ці слова. Але, просто, якщо ми справді вже не виживемо, я хочу, щоб ти знав. Ти мені подобаєшся!

Вона глянула з побоюванням на обличчя хлопця, боячись, що той зараз засміється з її слів. Але Ігор дивився на неї з неприхованим теплом та ніжністю.

Здавалося, він хотів щось сказати, але невідома сила потягла Карину до себе, видираючи її з хлопця.

– Відчепись від неї! – Ігор міцно схопив Карину за плечі і смикнув на себе. – Мене бери! Вона – справжній переможець, адже сказала те, що я не наваживався сказати.

Наступної миті він торкнувся своїми губами її губ. А потім голосно скрикнув і зник, залишивши на стінах бризки крові.

– Ти перемогла, – дитина підійшла до Карини і простягла їй руку. – Колись давно переміг я, і був ув'язнений тут багато років. Тепер твоя черга шукати гравців.

Він потис її руку, засміявся і зник.

Карина злякано подивилася на всі боки. Тепер будинок виглядав зовсім інакше. Навколо вона бачила безліч духів, але вони її не помічали. Вона спустилася вниз. І зрозуміла, що дверей та вікон у цьому будинку не стало.

А чотири скелети, які тут сиділи, мали такі ж зачіски, як у її друзів. За винятком одного з них, у якого був лисий череп, і виднілося волосся з пахв.

Вона подивилася на порожнє крісло з короною і зрозуміла, що воно належало їй.

Дівчина сіла на нього, ще раз глянула на своїх колишніх друзів і приготувалася чекати на тих, хто прийде замінити її в цьому жахливому місці.

Кінець