Читати книгу - "Відбиток на серці, Sallattik"

Я сиділа на лавці в спортзалі, серед інших спостерігачів, але мій погляд був прикований до рингу. Я не планувала сьогодні бути тут, але моя подруга, яка була знайома з хлопцем на ім'я Олексій, а іншого було звати Макс, вона мені про нього трошки розповідала, він якийсь крутий боксер але Олексій його друг і вони зустрілись у фіналі, та всеодно вона мене сюди притягла і наполягала, що це буде цікаво. І ось тепер я уважно дивилася на двох чоловіків, які билися на рингу.

Макс і Олексій були знайомі один з одним, і це було видно з їхніх рухів — не так, як у звичайних суперників. Між ними була особлива динаміка, ніби вони давно знайомі, але це не зменшувало інтенсивності бою. Олексій, завжди намагався бути агресивним, але Макс тримався спокійно, немов нічого не турбувало його.

Я спостерігала за кожним його рухом. І помітила, як легко та вільно він рухається по рингу, його рухи були точними і впевненими. Від нього віявала певна невидима сила, яка тримала його у рівновазі, навіть коли Олексій наносив потужні удари.  Я здогадувалась, що Макс, напевно, не раз був у таких ситуаціях — впевнений, розсудливий, з якоюсь внутрішньою енергією.

"Якась надзвичайна самовладаність," — думала я, спостерігаючи, як Макс ухиляється від удару і відповідає контратакою. Це не було простою грою для нього, а саме боєм, який він контролював.

Я  не могла не помітити, як приємно спостерігати за ним. Я  не була фанатом боксу, але щось в тому, як Макс керував ситуацією, захоплювало мене. Це була не просто фізична сила, а й розуміння моменту — кожен рух був виваженим і спокійним, немов він знав, що має робити і коли. Я могла лише уявити, скільки часу йому довелося тренуватися, аби дістатися до цього рівня.

Макс виглядав так, ніби він живе за своїми власними правилами. Я  усвідомила, що навіть без слів, просто спостерігаючи за ним, вона вже багато чого про нього зрозуміла.

Я із Крістіною виходмо із залу, обговорюючи бій. Я трохи відстала від подруги, заглиблена у свої думки. У цей момент на вузькому коридорі вона випадково стикається з Максом, який прямував назустріч, виглядаючи зануреним у свої роздуми.

– Ой, вибач...– кажу цьому невідомому, а тоді як побачила хто це зразу стала більш здержанішою

– Дивися, куди йдеш. Не бачиш, що перед тобою люди йдуть? – каже Макс грубо і не дивлячись на мене.

– Це ж ти в мене врізався! Можливо, тобі самому варто дивитися під ноги? – відповідаю йому засмучено бо кращої думки мала про нього, але я зібралась.

– Справді? Може, ти ще й хочеш навчити мене, як ходити? Ти ж, напевно, розумна така, чи не так? – він зупиняється і з деякою зневагою, кадає на неї погляд

– Принаймні, я не вважаю, що грубість робить когось кращим за інших. Якщо ти вважаєш себе найрозумнішим через те, що можеш бити інших, це твої проблеми. – кажу йому образившись, але не збираючись відступати

– Та хто ти взагалі така, щоб мені це казати? Подружка Крістіни? Ну, принаймні вона не лізе туди, де нічого не розуміє. – каже він мені з ледь помітною усмішкою.

– А ти, очевидно, вважаєш, що знаєш все про всіх, так? Бокс — це не привід вести себе, як король світу. Насправді, це показує лише те, наскільки ти безпорадний поза рингом. – кажу я обурено.

– Безпорадний? Дівчинко, ти навіть не уявляєш, що це таке — коли тобі треба битися, щоб вижити. Ти живеш у своєму теплому світі, де проблеми можна вирішити словами. Але світ не такий простий. – каже Макс вже серйозніше, злегка роздратований моїми словами.

– Можливо, світ і не простий. Але ховатися за кулаками не робить його кращим. Ти просто боїшся подивитися на реальні проблеми.– кажу я йому із викликом

– А ти, бачу, великий психолог, так? Думаєш, що знаєш мене за пару секунд? Пораджу тобі зайнятися тим, що тобі вдається краще — триматися подалі від рингу і людей, яких ти не розумієш.– він починає глузувати із мене. Ну і падлюка.

– А ти спробуй бути людиною поза рингом, і побачимо, як далеко зайдеш без своїх кулаків.– я вже не стримуючись сказала.

– Мені не треба нічого доводити, особливо тобі.– сказав Макс холодно і стискаючи щелепу

– О, в цьому ми згодні. Тобі дійсно не треба нічого доводити. Особливо мені. – кидаю я йому останнє слово і йду. Не обертаючись, Крістіна напевно залишилась там але байдуже, я дуже роздратована щоб про щось думати. Я викликала таксі і поїхала до себе на квартиру.