Читати книгу - "Фортеця пекла, Вікторія Ноетер"

— Ні, Карро, — Фаон важко зітхнув і повів плечем, пошкутильгав до крісла блідо-рожевого кольору з жовтими підлокітниками та сів, з прикрістю стиснувши вузькі губи.

— Вони просто хворі? — Її голос майже не тремтів, але пролунав дзвоном у вухах. Невже вона має вбивати людей?

— Не просто хворі, Карро. Поселеннями йде Чорна смерть, і ти маєш забрати їх швидше, ніж янголи помітять, як хвороба швидко й невпинно поглинає їхні тіла.

— Ви справді вірите, що янголи цього не знають? — Вона не втримала усмішку й підняла брови в здивуванні. — Вони щодня проводять час на землі.

— Ти погано знаєш янголів, — махнув він рукою з довгими кігтями й подивився на чашку, яку оплів маленький барвінок. — Якби вони захищали людство так, як люблять про це говорити, то в нас були б одні святоші, і не було б пекла. А так, Карро, дивись уважно. Сьогодні можна все, — після цих слів він важко підвівся та поклав руку на серце. — І пам...

— Я знаю, хто я.

Про це взагалі важко забути. Але цього вона вирішила не говорити, як би не хотілося.