Читати книгу - "Слуга Морського Лорда, Очерет"

Весь екіпаж "Жюстіни" скупчився на шкафуті. За два десятки років цей строкатий набрід, набраний Тамгаром по всіх богами забутих куточках населеного світу, перетворився на згуртовану, скуту одним ланцюгом команду. Хтось навіть ризикнув би припустити - в сім'ю... але подібні припущення зазвичай викликали серед піратів хвилю скабрезних жартів, від яких в'янули вуха у завсідників найбрудніших портових забігайлівок.

Боцман Бросх, мов тінь, прямував за своїм капітаном. Чорноволосий смаглявий велетень, озброєний двома ятаганами, був причиною, що поклала край двом останнім (і невдалим, зрозуміло) бунтам на кораблі. Не зуміли бунтівники вчасно усунути капітана, і це вирішило результат битви.

Тамгар сперся лівою рукою на поручень, стягнув з голови лляну пов'язку, дозволивши вітру-бешкетнику вільно тріпати вигоріле на сонці світле волосся, пройшовся поглядом по натовпу... Шум, що запанував на палубі, миттю зійшов нанівець. В останні роки це стало у них традицією – після кожної вдалої справи капітан виходив до команди та виголошував промову.

А вдалих справ не бракувало - Везунчик заслужив і регулярно виправдовував своє прізвисько. Палали і йшли до дна торгові судна, взяті на абордаж і випатрані, рипіли зубами в безсилій люті капітани бойових трирем, дивлячись на піратський вітрильниик, що вислизав з їхніх рук, знущальницьки показуючи дупу переслідувачам... Подейкували, що стародавні боги, незаслужено забуті свого часу, прихильні до капітана "Жюстіни", і навіть чудовиська Прикордонних Вод не страшні йому.

Ось і зараз... Екіпаж купецької галери здався без бою, тільки-но побачивши, з ким має справу - опір чинили лише кілька божевільних, які, відповідно, і знайшли свій останній притулок в океанських водах. Позбавивши корабель від зайвого вантажу, а пасажирів - від зайвого майна (зайвою, ясна річ, вважалася в даному випадку будь-яка більш-менш цінна річ) флібустьєри, за старою доброю традицією, підпустили на галеру червоного півня (возитися із захопленими кораблями Везунчик не любив) , лишивши її команду продовжувати шлях на човнах. Декілька представниць прекрасної статі, що виявилися серед пасажирів, склали компанію піратам - до певного часу.

Жінок завжди брали в полон і намагалися щадити їх під час абордажу. Не від зайвого благородства, звичайно, а з чистого розрахунку. Навіть за найостаннішу плюгавку можна було струсити гарний куш з південних "торгівців плоттю", ну а якщо дамочка виявлялася дворянської крові або просто з багатої родини - тут вже потирай загребущі лапки і чекай солідного викупу. Головне - не зариватися і не скупитися, інакше можна і грошей не отримати, і проблем вигрібти по саме не хочу.

 - Мої хоробрі вовченята! - голос у капітана був хрипкуватим, надтріснутим, але це не був голос старої людини - це був голос досвідченого, битого життям морського вовка. - Сьогодні ми загнали вельми жирного хряка... і здорово, чорт забирай, потріпали його!

Схвальний гомін був йому відповіддю.

 - Так, не все пройшло гладко, - вів далі Тамгар. - Дехто з нас був поранений... Вшануємо цих героїв, справжніх чоловіків, справжніх воїнів!

А ось ця фраза викликала хвилю нестримного сміху. Не сміявся тільки Дронго Одноокий, що збентежено підпирав собою грот-щоглу. Сьогоднішня справа, що перетворилася для піратів на розважальну прогулянку, для нього такою не стало - одну з небагатьох випущених з галери стріл Дронго примудрився зловити своєю дупою. А потім, поки корабельний цілитель витягував стрілу, тішив слух побратимів такими словесними перлами, що навіть Бросх, що повидав за життя всякого, мимоволі заслухався.

 - Так, ну гаразд, гаразд... - Тамгар заспокійливо підняв руки долонями вперед. – посміялись і вистачить. Ша, я сказав! Це ще не все. Ми з вами вже не перший рік разом... Усі ви довели, що гідні топтати цю палубу своїми спітнілими немитими копитами... Відставити регіт, я сказав! Отож... За вашу вірність і самовідданість, вовченята, я вирішив зробити вам подарунок: я відмовляюся від капітанської частки у видобутку, яку ми взяли з галери! Вона ваша!

 - Ура капітанові! - заревіла палуба. - Ура! Слава Везунчику! Проп'ємо все золото в першому порту - за його вдачу!

 - Не надто жирно, кеп? - похмуро поцікавився Бросх.

 - Якраз, - заспокоїв боцмана Тамгар. - Цим щенятам треба кидати кістку пожирніше, аби їм не спало на думку вчепитися в хазяйську горлянку.

Він окинув поглядом обрій, одягаючи пов'язку, і додав:

- Щось ми підзагулялися у відкритому морі. Час би трохи розслабитися... Курс на Порт-Хоер!

 - Ай-ай, капітане! - бадьоро відповів здоровань. - По місцях! Підняти вітрила! Та мерщій, мавпи, чи ви думаєте, корабель сам попливе?

* * *

Порт-Хоер - маленьке портове містечко на узбережжі князівства Сен-Вісенте. Типове портове містечко з дешевими забігайлівками, де подають пиво, що шибає козячою сечею -  улюблений напій матросів з купецьких галер, не першої свіжості повіями і місцевою владою в особі начальника порту, бургомістра і коменданта гарнізону. Яка (влада) знаходила своє віддалення від великокнязівського престолу достатнім для улагодження темних, світлих і рясніючих іншими відтінками сірого справ і справоньок місцевого значення.

Згідно з прийнятою понад тоир сотні років тому Водною Конвенцією, будь-який корабель, чия команда підозрювалася в піратстві, при заході згаданого корабля в порт мав бути захопленим, а екіпаж - взятим під варту і відданим до рук правосуддя. Але, як кажуть, папірці папірцями, а їсти хочеться всім, і бажано ситніше. Князь далеко, розум його зайнятий справами важливішими за порядок у глухому порту, а талери і гульдени - ось вони, прямо тут, рідні, сиплються з мішечка... Встигай тільки підставляти спітнілі лапки.

 - Щось у мене душа не на місці, кеп, - процідив Бросх, спостерігаючи за розвантаженням торгової галери, що стояла біля причалу. - Може, не варто нам цього разу заходити сюди? Ходімо далі на південь... Є й інші порти.