Читати книгу - "Книга 3. Кішка яка гуляла сама по собі., Андре Буко"

—  Ой, як цікаво! —  підтакувала я. 

—  І що, прямо повністю відключається? 

—  Ну, є аварійна лінія, але нею ніхто не користується, бо там треба вручну вводити паролі.

—  Вручну? Серйозно? В наш час?!

—  Ага. От недолугі, правда?

—  Та ти що! Ну й ну!

У п’ятницю о 18:15 я вже біля будівлі "Meriton Capital".

Робочий день добігає кінця, і офісний люд поспішав на волю, ніби їм платили за швидкість евакуації. А останній день тижня завжди приносить певний хаос: хтось нервово вимикає комп’ютер, інші нетерпляче чекає каву в автоматі, бо їм ще працювати до ночі аби завершити почате, інакше його звільнять. У такі моменти увага охоронців мінімальна — вони вже мріють про вихідні або ж вечерю перед екраном. Ідеальний час для мене.

Я була в ролі затурканої бухгалтерки: зібране в пучок волосся, окуляри на носі, потертий шкіряний портфель, біля вуха телефон, все виглядало, так ніби мені наказали повернутися і терміново зробити щось. Пропуска у мене не було, але бейдж існуючого бухгалтера з офісу, підходив. Тому я засунула під пахву портфель, тримала в одній руці лате, а в іншій телефон, по якому відчайдушно виправдовувалася перед "начальством".

— Ок. Здається, це дебет з кредитом не сходиться… — пробурмотіла я, дивлячись у телефон, і демонстративно штурхнула турнікет не в ту сторону.

Охоронець на вході — великий, сивий і трохи ледачий — кивнув із розумінням:

— Знову переробки?

— Ага, — закотила очі. — Шеф вимагає звіт до ранку. — Я притиснула телефон до плеча і прошепотіла йому, — будь ласка, відкрийте турнікет, я карту на робочому столі залишила.

Він розчулено зітхнув і провів мене, махнувши рукою, ніби благословляючи на важку працю.

19:30 я вийшла з жіночого туалету одягнена в форму прибиральниці і попрямувала до ліфту. Моя картка пропуску —  акуратно, скопійована три тижні тому, саме з картки того директора на якого я впала на курсах, була напоготові. 

19:35 вийшла на сороковому поверсі, вхід в коридор з серверною відкрила карткою-пропуском. Зайшла в комірчину з інвентарем для прибирання і чекала до потрібного моменту.

19:55 підійшла до дверей серверної. Код доступу я підібрала за допомогою грабера — маленького, витонченого пристрою, який Лайл подарував мені тієї останньої ночі. Тоді я ще жартувала, що це найромантичніший подарунок у моєму житті.

У приміщенні було темно, чути було лише рівномірний гул серверів. Головний термінал виглядав привабливо, але я швидко зрозуміла, що його шифрування надто складне — воно забере більше часу, ніж я мала. Тому я почала шукати альтернативу. І ось вона — старий сервер для бекапів. Його, схоже, давно не оновлювали, а це означало, що рівень безпеки значно нижчий.

Рівно о 20:00 системи безпеки серверної перейшли в режим техобслуговування.

Підключившись планшетом у гарячому режимі, я замаскувала злив даних під звичайне резервне копіювання. Це зайняло кілька хвилин. Система нічого не запідозрила.

20:14. Я вже закривала двері серверної, коли почула кроки. Охоронець. Я квапливо взяла відро і швабру, впала до підлоги, вдаючи, що "драю" кахель.

—  Що ви тут робите? —  буркнув він.

Я підняла очі. "Meriton Capital" наймав або старих, або тупих, і цей явно був з другої категорії.

—  Начальниця сказала відмити тут, бо хтось розлив каву! —  випалила я з удаваною злістю. —  Ой, вибачте, сер, я вам не заважаю? Просто начальство наказало…

Охоронець щось пробурмотів і пішов. 

Я зітхнула. 20:15. Система безпеки знову активувалася.

Я вийшла на вулицю, через аварійний вихід, і вже за кілька хвилин сіла в взяту на прокат машину. Вона чекала на мене в провулку навпроти будівлі.

Орендована квартира, куди я дісталася за пів години, була простою, та затишною. На столі вже стояв мій ноутбук. Я підключила диск і почала перевіряти отримані дані.

Серед гігабайтів фінансової інформації, транзакцій і внутрішніх звітів я знайшла те, що мені було потрібно — ключ до завершення процесу легалізації моїх коштів. Вони користувалися певною схемою через низку закритих інвесторських фондів, і тепер я знала, як вписати себе в цей потік. Це було ідеальне завершення ночі.

Я відкинулася на спинку стільця і посміхнулася. “Софі ти розумничка і заслуговуєш на свято”.