Читати книгу - "Татусь під ялинку, Тая Смоленська, Аріна Вільде"

- Я нікуди не вийду. Ми можемо просидіти тут вічність, а можемо вирішити все по-швидкому, - наполягаю я на своєму, не відриваючи впертого погляду від незнайомця.

- Слухай, не знаю, як тебе там, але я поспішаю і мені немає нікого діла ні до тебе, ні до твоєї дитини, - випльовує він і б'є долонями об кермо.

- Ну, гаразд, - зітхаю я і бачу як чоловік розслабляється, сприймаючи це за капітуляцію, - я нікуди не поспішаю. Можу сидіти тут цілу вічність. Розкажеш про себе? Просто обожнюю знайомитися з новими людьми! - вимовляю нарочито бадьоро, сама ж поглядаю на годинник і розумію, що давно мала бути вдома.

Я багато працюю і кожну вільну хвилинку намагаюся проводити з донькою. Напевно, я не найідеальніша у світі мати, Катя постійно з нянями, але інакше я б не домоглася того, що в мене є, і не змогла б забезпечити нам безбідне життя. Звичайно, я б могла з легкістю користуватися всіма благами мого батька, не думати про гроші та роботу, але минуло вже майже шість років, а я досі не можу пробачити його до кінця. Наші стосунки так і не повернулися на колишній рівень і, можливо, ніколи й не повернуться.

- Ти не думаєш, що це нерозумно - запрошувати до себе додому незнайомця? Адже я можу виявитися злочинцем, - холодно запитує він.

- Я добре розбираюся в людях, ти, звісно, жахливий хам і абсолютно невихований, але вже точно не злочинець. Довго ми ще будемо тут сидіти?

- Господи, не вірю що я на це погоджуюся, - крізь зуби гарчить чоловік і заводить машину. У душі я радію. Відмінний же план вийшов! Напевно...