Читати книгу - "Хроно-86: Мандрівники, Нічний Влад"

- От тільки цього не вистачало…

Козаки повели команду стежкою, яка петляла між деревами, доки не вивела їх на невелике поселення. У центрі галявини стояли кілька великих дерев’яних возів, оточених палатками з грубого полотна. Поруч із багаттям сиділи чоловіки в довгих шароварах і вишитих сорочках, їхні густі козацькі оселедці виділялися навіть здалеку. У повітрі розносився запах диму, м’яса, яке смажили на рожні, і трав, що висіли біля возів, напевно для лікувальних настоїв.

Микола зупинився, першим оцінюючи обстановку. Його погляд затримався на чоловіках із шаблями, що патрулювали периметр. «Добре організовано.» - подумав він. Йому подобався порядок у таборі, але він не довіряв їхній гостинності.

- Тримайтеся тихо. - коротко кинув він до групи.

Двоє козаків на конях провели їх до найбільшого намету, біля якого стояв чоловік середнього віку. Його строгий погляд і статура відразу дали зрозуміти - це отаман. На поясі у нього висіла шабля, руків’я якої було прикрашене візерунками.

- Отамане. - звернувся один із козаків. - Тут чужі. Кажуть, що шукають ночівлі.

Отаман кивнув і глянув на них:

- Ви хто такі? І що робите в цих краях?

Марк зробив крок уперед і, знову вклонившись, почав говорити:

- Ми - мандрівники з Волині. Утекли з села, бо були сутички з поляками. Шукаємо безпечне місце, пане отамане.