Читати книгу - "Закохана в проблеми , Вікторія Ваширенко"

Віка (03.09)

Я прокидаюся з поганим настроєм. Розумію, що ще довго можу ходити засмучена. Але, знаючи, що сьогодні в школі буде Анжела, настрій трохи підіймається. Ще сподіваюся, що мене не виженуть зі школи через цього мажора.

Коли я вийшла з кімнати, помітила, як мама ходить по хаті й шукає чорну сукню — ту, яку збирається одягти на похорон. Я привіталася з нею, поснідала (і ще довго чекала, поки поїсть сестра), зібралися — й пішли в школу. Я йшла з надією на нормальний день.

Але... коли я зайшла в клас, мій однокласник Влад різко вискочив і висипав мені на голову мішок з чимось білим.

— Ти що, з глузду з’їхав?! — питаю сердито. — Що це таке?

— Це борошно, — з великою усмішкою відповідає цей дурень.

Я зиркнула на нього погрозливо й вибігла з класу. Соромно. І ще — не планувала сидіти на уроках, обліплена борошном. Забігла в дівчачий туалет і почала швидко витирати й змивати все це з голови. Але було складно — борошна було багато. Тож довелося повернутись у клас із мокрим волоссям.

Коли вчителька мене побачила, очі в неї стали такі великі, що я подумала: зараз випадуть.

— Віко, що сталося? Чому ти мокра? — запитала вона.

— Та так, нічого, — буркнула я, сідаючи за парту.

Анжела почала швидко діставати серветки з рюкзака і витирати мене зі зляканим виразом обличчя.

— Що я пропустила? Чому ти мокра? — питає вона стривожено, одночасно витираючи мене.

— Це Влад. Він висипав мені на голову мішок муки, — злюся я, дивлячись у бік Влада. — Що я йому зробила?

— Яке він має право?! На перерві піду й руки йому повириваю, — злобно каже Анжела, витираючи мене як могла.

— Не треба, — кажу. — Просто розкажу вчителям.

І тут я відчула, що хтось із задньої парти торкається моєї спини. Анжела це помітила й теж доторкнулася до мене. Виявилося, хтось приклеїв до моєї спини папірець. Анжела відклеїла його. На ньому було написано: "Лошара".

Я обернулася, щоб побачити, хто це зробив. І це був... Арсен. Найкращий друг Влада. Я вирвала папірець із рук Анжели, приклеїла йому на лоба й сказала:

— Сам такий, — і обернулася до своєї парти.

Після уроку я хотіла піти й розповісти про все вчителям. Уже йшла коридором, майже дійшла до вчительської. Але зупинилася. Подумала: ні. Я сама їм помщуся. Обом. Зроблю обом синці під оком. Влад і Арсен якраз залишилися в класі одні. Нема свідків. Анжела пішла в магазин, а коли повернеться — буде в шоці: я вперше когось вдарила. Хто взагалі повірить двом дурним хлопцям, які скажуть, що їх побила дівчинка?

Я вже підходила до дверей класу й думала: "Ми ніколи не ворогували... Чому вони знущаються з мене?" Потягнулася до ручки, але...

Я почула, що в класі не лише Влад і Арсен. Там ще хтось. Тихенько прочинила двері, так, щоб мене не побачили, і заглянула в щілину.

Поруч із ними стояв... Денис.

— Мені сподобалась ваша робота. Гарно попрацювали, — сказав Денис, даючи їм гроші. — Але я хочу, щоб ви ще знущалися з неї. Мені подобається дивитися, як вона страждає.

Я відійшла від дверей. Усе стало ясно. Вони знущаються з мене не просто так. Вони виконують "замовлення" Дениса. І він їм за це платить. Ох, і йолопи ж! За гроші готові принижувати однокласницю. А цей мажор отримує задоволення, дивлячись, як мені погано.

У мене й так настрій жахливий — бабуся померла. А тут ще цей придурок із грошима.

І тут я почула, що хтось іде до дверей. Ще трохи — й вони побачили б мене. Зрозуміють, що я все чула. Добре, що наш клас близько до сходів. Я пулею злетіла вниз на перший поверх, поки ті ідіоти не вийшли.

Я вийшла надвір — подихати свіжим повітрям. Сіла на лавку. Якраз до мене підбігла щаслива Анжела й сіла поруч.

— Уявляєш, у магазині нарешті з’явився мій улюблений круасан! — сказала вона й почала махати пакетом, у якому було два круасани з вишнею. Але тут вона побачила моє задумливе обличчя. — Що з тобою?

Я розповіла їй усе, що щойно підслухала. Анжела, як завжди, уважно слухала.

— Тобто вони глузують з тебе через цього мажора? — перепитала вона. — Божечки, які йолопи! За гроші? Та ну...

Пролунав дзвінок. Ми встали з лавки й зайшли в школу. Я відчувала, що ці двоє щось задумали — адже Денис сказав: "Хочу, щоб ви ще знущалися з неї." Тому я на кожному кроці очікувала тупих "приколів".

Коли дійшли до класу, я зрозуміла, що мене там чекає сюрприз. І точно: щойно я зайшла, Арсен підставив мені ногу, щоб я спіткнулася й впала обличчям у торт, який тримав Влад. Але я помітила ту ногу — й просто переступила.

Тоді Влад, зрозумівши, що план провалився, захотів кинути в мене торт. Але... Анжела, яка якимось чином опинилася позаду нього, швиденько вихопила торт із його рук і сказала:

— Ооо, я люблю фруктовий торт! — і спокійно пішла до нашої парти. — Дякую!

Я з усмішкою попрямувала за нею, дала їй п’ять. І побачила зле, розчароване лице Дениса. Він був незадоволений тим, що я уникнула приниження. А мені подобається бачити його злим. Від цього ще більше хочеться його злити.

Протягом усього дня хлопці ще клеїли мені на спину папірці з образами. Але мені було все одно. Бо придурки — вони й в Африці придурки.