Читати книгу - "Демони війни , Лео Нур"

 Офіцер вскочив з ліжка. Шум на поверсі. Піднявшись,звів свій ППШ. Берлін. Серце ненависного ворога. Тут треба бути обережним. Тут вони в себе вдома, і за кожним рогом може чекати небезпека. 

 З кожним кроком, коли ворог ставав все Лище і блище , в середині наступала тиша. Все хололо перед боєм. 

- Агов сусід.- почулося з боку.

 Розвернувшись, він впав на одне коліно , натиснув на гачок , не цілячись випустив автоматну чергу. І тут марево зникло. 

  З охопленого полум'ям , воєнного Берліна , він опинився в Одесі. Мирній Одесі . Де війна вже закінчилася. А він , на одному коліні, з руками тримаючими невидиму зброю. 

- І що це ми робимо? А? Яшка? - запитала сусідка. Миловидна , дещо повнувата білявка , розпливаючися в посмішці. 

- Та…та…таке …

 І ні слова не кажучи, побіг у свою кімнату, під дзвінкий сміх сусідки. Яків уже в котре пожалів про своє рішення.

 Яков Філіпович Філін. Лейтенант. Знаходився на лікуванні в Одеському госпіталі. Як і обіцяв міліціонер, нерви хлопчині за перестрілку потріпали добряче. Але обійшлося. 

 Стаціонарне лікування завершилося. Ну як завершено. Стан здоров'я покращився , то ж його на ніч відпускали до дому. Госпіталі забиті , людей в коридорах ніде класти. Тож нічого кійко -місце займати. 

 Кожної ночі , він то в Варшаві , то в Берліні, то взагалі в якійсь посадці. Кожної ночі він ще воює. Те що він з окопів ніяк вилізти не може , нікого не цікавило.* 

*Навіть в країнах прогресивного світу , на той час , до психології і психотерапії було відверто зневажливе ставлення. А в совку так взагалі на “буржуйство” махали рукою. 

 Якщо відвертих психічних розладів нема - здоровий. І живи з цим лайном як хочеш. 

Як розділ? Пишіть про свої враження в коментарях