Читати книгу - "Полювання за методом ШІ, Iryna Demchuk"

Я повернулась додому — і зробила все, як завжди:
роззулась, поставила воду на чай, відкрила ноут.
Руки ще тримали тепло з пластикової ручки пакету, але думки — вже не в молоці.
Вони були в очах. У погляді. У відчутті, яке залишилось на шкірі, хоча мене ніхто не торкав.

GPT, як завжди, відкритий на вкладці. І, як завжди, ввічливий до неможливого:

“Що ви хочете дослідити сьогодні?”
“Внутрішній світ?”
“Глибинні патерни?”
“Блоки, які стримують реалізацію вашої жіночої енергії?”

Я сиджу, дивлюсь на це все і думаю:
ххххххх, та я просто його хочу.

Не як хлопця. Не як мету. Не як привіт —> обмін номерів —> перше побачення.
Ні. Це було глибше.
Щось у мені проросло, мов зерно, яке чекало дощ.
Я не очікувала від себе таких думок.
Я, яка зазвичай рефлексує довше, ніж кипʼятиться вода у чайнику.
А тут — просто вогонь. Без обгортки.

Я зиркнула на чат і зітхнула:

“GPT, а якщо я хочу не пропрацьовувати себе, а просто сказати щось цьому хлопцеві — як? Без пафосу. Без фальші. Без самоприниження. Просто по-людськи, але не занадто просто?”

GPT не образився. Він такого вже бачив.

🤖 GPT каже:

“Промпт №1: 'Привіт. Здається, ми сьогодні з вами кілька разів перетнулись поглядами.
А тепер ще й списками в голові.'”

“Промпт №2: 'Я знаю, як це дивно — але не могли б ви сказати, де тут найсмачніші булочки?'
(навіть якщо ти не їси булочок)”

“Промпт №3: мовчати, поки він сам заговорить. Це теж стратегія. Називається 'пасивна привабливість'. Побічний ефект — серце вистукує SOS.”

Я прочитала все це, скопіювала у нотатки і…
не написала.
Я ще не була готова вийти зі своєї мушлі. Але вперше за довгий час — я подивилась з неї назовні. І побачила не війну, не порожнечу, а цікавість.

І, можливо, в цьому вже був прорив.