Читати книгу - "Шепіт у пітьмі: Наслідки, Дроянда"

Аліса

Світло спалахнуло в очах. Камери блищали, наче зорі на підборах.

— Алісо, подивись сюди! — гукав один із фотографів.

Вона посміхнулась. Ідеально. Як її вчили. Донька героїв, обличчя нової колекції, майбутня авторка дебютного роману. Модель, письменниця, загадка.

Але всередині — шепіт. Той самий, що ледь чутно лунав уві сні. Той, який зникав, щойно вона прокидалась.

Іноді їй здавалось, що за нею стежать. Не люди — щось інше. Погляд без тіла. Присутність без дотику.

— Алісо, ви щось сказали? — перепитала помічниця.

— Ні, — посміхнулась знову. Але подумки додала: Але хтось щойно прошепотів моє ім’я...

Тінь

Вона ще не знає. Ще не усвідомлює, ким є насправді.

Я дивлюсь з дахів, із вітрин, із її власного віддзеркалення. Я говорю крізь тріщини в реальності. Лише її думки — мої двері.

Сьогодні вона знову писала. Торкнулась пером минулого. Нічого не пам’ятає — але її серце пам’ятає все. Я це бачу. Я це чую.

Коли вона впаде — я простягну руку.

Коли її зрадять — я запропоную істину.

І коли вона скаже: «Хто я?»— я прошепочу відповідь.

Аліса

Вечір впав на Київ, як оксамитовий плед — тихий, важкий і трохи тривожний.Аліса відкрила двері ключем і обережно ступила всередину. Дім зустрів її знайомим запахом жасмину й кориці. Але щось було не так.

У вітальні горіло світло. Голоси — знайомі.

— Ми ж не чекали гостей… — прошепотіла сама до себе.

— Алісо! — вигукнула мама. Соня, як завжди в елегантному светрі, підбігла обійняти дочку. Її очі сяяли — і водночас у них було щось насторожене.

— Доню, як ти? Ми… ми хотіли зробити сюрприз.

— Тато з роботи вирвався, — додала вона м'якше. — І… в нас гості.

Аліса ступила в кімнату — і завмерла.

На дивані сиділи дві незнайомі постаті.

Одна — сивий чоловік із вузькими очима й чорним перстнем на пальці.

Інша — жінка з рудим волоссям і майже прозорими блакитними очима.

Тато, Данило Олександрович, підійшов і поклав руку їй на плече.

— Вони... прийшли не просто так.

— Нам треба поговорити, — додала мама. — Про твої сни. І шепіт.

Аліса стиснула долоні.

— Ви знали?

Незнайомка встала. Її голос був тихим, як крижаний дзвін.

— Ми не знали, коли. Але знали, що одного дня Тінь повернеться — і заговорить до неї.

І тоді Аліса зрозуміла:

Її історія — це не просто книга, яку вона почала писати.

Це продовження історії, яку її батьки так довго намагались забути…