Читати книгу - "Віддзеркалення душі, Ліліт Вайсс"

Рейнар прокинувся від відчуття тяжкості в грудях. Його серце все ще билося швидко, і він відчував, як кров пульсує в його венах, немов реагуючи на щось, чого він не міг пояснити. Він не розумів, чи це все було справжнім, чи просто кошмаром, з якого йому не можна було прокинутися.

Він сидів на підлозі, обхопивши коліна руками, а його погляд був спрямований на порожній простір. Його дихання було важким, а в голові відлунювали спогади про те, що він бачив. Це не був просто сон. Це не була галюцинація. Щось змінилося.

Тіло боліло від удару, коли він впав, але розум не давав йому заспокоїтися. Він відчував, що те, що сталося, не могло бути випадковістю. І хоча його інтуїція підказувала йому, що він ще не готовий до цього світу, що йому бракує розуміння того, що відбувається, він не міг залишити це без відповіді.

Повітря в кімнаті залишалося тяжким, немов його щось обмежувало. Рейнар піднявся, спершу повільно, а потім різко, ніби він шукав відповіді в кожному русі. Він витер обличчя, намагаючись відкинути туманні думки. Якісь спогади, бачення ще не зникли, а його серце билося з новою силою, коли він знову прокинувся, ніби вперше, від цієї іншої реальності.

З тих пір, як він вперше потрапив у цей паралельний світ, він відчував, що все навколо нього стало інакшим. Стіни, які колись здавалися йому знайомими, тепер здавалися дивними і незрозумілими. Простір, здавалось, спотворювався, тягнучи за собою його свідомість. І хоча він не міг розібратися, що це за місце, він відчував — воно має свою сутність, свою силу, яку неможливо ігнорувати.

Він повернувся до вікна, і, подивившись на безліч сірих хмар, що висіли на горизонті, Рейнар зробив ще один крок до розуміння. Але цього разу він не був сам. Поруч, у глибині кімнати, перед ним з’явилася постать. Тінь, яка поступово ставала чіткішою, поки не прийняла вигляд людини. Це була вона.

Він застиг, розгублений. Його серце затрепетало від того, що він знову бачив її, але це була не та, що він любив. Це була її тінь, її привид, з тими ж очима, але з відсутністю життя.

— Ти... ти не можеш бути тут, — прошепотів Рейнар, але його голос зламався на самому початку. — Як це можливо?

Вона посміхнулась йому, але ця усмішка була сумною, як і її погляд. Вона не говорила, але її присутність була настільки сильна, що Рейнар відчував, ніби вона пронизує його душу.

— Чому ти тут? — запитав він знову, намагаючись знайти відповіді. — Ти не можеш бути тут...

Відповіді не було, але її погляд не покидав його. Вона зробила кілька кроків у його напрямку, і Рейнар відчув, як серце почало битися швидше. Вона наближалася, і кожен її рух був сповнений тягаря часу. Він розумів, що це не просто спогади чи видіння, а щось більше. Це була частина того світу, в якому він опинився. Можливо, вона була частиною цієї реальності, яка була паралельною до його.

— Ти маєш пройти цей шлях, — сказала вона тихо, майже шепотом. Її слова відлунювали в його свідомості, ніби вони не були просто звуками, а чимось більше. — Ти не можеш повернутися назад. Все, що ти знав, зникло.

Рейнар не міг знайти слів, щоб відповісти. Він відчував страх, і водночас — непереборну необхідність йти за її голосом. Щось в її словах вказувало йому на те, що це не просто сон або галюцинація. Цей світ мав свою силу, свою логіку, яку він ще не розумів, але яка безперервно тягнула його до себе.

Він зробив крок вперед. І в цей момент кімната почала змінюватися. Стіни розпливалися, як рідина, розсіюючи навколо туман, і Рейнар відчув, як земля під його ногами стає м'якою, як у сні. Він був перенесений в інше місце, в іншу реальність, де не було нічого знайомого. Всі звуки зникли, а навколо нього було лише темне, нескінченне море.

Він не мав часу думати. Все, що йому залишалося — це йти вперед. І йти знову, і знову.

І це був тільки початок. Початок його подорожі в новому світі, де кожен крок відкриватиме нові секрети, нові небезпеки. Але він знав одне: повернутися назад уже не було можливості.