Читати книгу - "Божевільні емоції, Ірина Білик"

-Чого б це?- він, що зібрався сьогодні кожну хвилину мене дивувати? То радий, то сумний. Може в нього криза віку, чи як там правильно?

-Я читав резюме цього молодого чоловіка й воно приємно мене здивувало. По-перше, йому хоч і 40, але він встиг розкрити понад 1000 справ, можливо і більше. Це приємно дивує. По-друге, я вже сам хотів піти на пенсію, але завжди відмовлявся. Значить доля вирішила, що вже час.

-Діду, ти що приколюєшся наді мною? Яка доля? Ти ніколи в неї не вірив,- що за маячня? Яка доля? А, що він там про mère(з Фран. Матір) говорив? Не витримавши, запитала.- О і чому ти згадав матір?

-Та так зірвалося,- відсахнувся він. Дивний якийсь сьогодні. Ми посиділи ще так пару хвилин і, згадала, що чула їхню розмову з бабусею. Вирішила не ходити довкола і, прямо запитати.

-Діду, я тут випадково почула твою розмову з бабусею. Вона дзвонила матері?

-Чомусь я думав, що ти все-таки чула нас і, виправдав свої очікування. Так вона дзвонила.

-І що? Відповіла?- запитала я. В середині з'явилась, якась дурна надія, чи то вогник.

-Ні. Якщо ти чула причину дзвінка, не сердься на бабу. Вона як краще хотіла,- але в мене навіть в думках такого не було. Вона завжди була добросердечною. За це я люблю її.

-На що мені сердитись? Я ж знаю її, вона в нас занадто добра. Не розуміє інколи очевидних речей.

-І яких це?- наполягав дід. Мене починала вже трохи бісити ця розмова, тому я відповіла не роздумуючи.

-Іноді люди, без яких ти не можеш уявити своє життя, насправді можуть спокійно жити без тебе. Ось це я зрозуміла та добре, що мені тоді було всього 13. Зараз мені майже 18 і я ще більше розумію цей вислів. Мама від коли поїхала, ні разу до мене ще не телефонувала, щоб запитати просто, що я роблю. Чи їла я? Чи добре виспалась? Вона просто не цікавилась мною. Навіть коли я була в Лондоні, вона не дзвонила й не бачилась зі мною,- сказала я, без жодних емоцій. Я звикла, що вона ні разу, ніким не цікавиться. Але якнайбільше мені було шкода ба, її можна зрозуміти. Діда наче магнітом присунуло до мене й він обійняв мене за плечі. Інколи моє кам'яне серце руйнується з близькими, але не надовго. Зібравшись з силами, я відсторонилась від нього.

-Все нормально діду,- посміхнувшись, відповіла йому.- Ну й, що ти будеш робити на пенсії? Точніше які плани в тебе?

-По-перше, нарешті піду на нормальну рибалку. Прям мріяв сходити з пенсіонерами на неї,- жартом відповів той, - По-друге, поремонтую речі в домі. А по-третє, ще не придумав,- відповів весело він. А я просто слухала та ледь стримувала сміх. Я дивуюся, як він може бути таким веселим?

-Ти, що смієш? Яка рибалка з пенсіонерами? І речі в домі не поламанні. 

-Кіронько, є багато речей яких я хотів й навіть мріяв давно зробити.

-Життя занадто коротке, щоб не займатись тим, що нам подобається... Так ти нам сказав 5 років тому, коли я сперечалась з Данею про майбутнє і, професії.

-В тебе дуже хороша пам'ять mon rayon(Фран. Мій промінчик), думаю, що майбутнє твоє в юридичному, буде хороше.

-Не знаю. Час так скоро летить, вже завтра їду в той університет, а не давно в Лондон їхала вчитись, - чесно я дуже сумую, за Віолою і Данею. Хоча останній мені нерви їсть добряче. Ми з ними не бачились, вже цілий рік, час летить надто швидко.

-Все буде добре, не переживай. Йдемо, а то ми з тобою засиділись тут, а тобі ще відіспатись треба буде, перед дорогою,- договоривши ми піднялись з гамака, та направились в будинок. 

***

  Після вечері я пішла приймати душ, та збирати речі. Ще написала Віолі, але та не відповіла. Розчесавши своє сухе волосся, я почитала ще про юридичні статі. Вже збиралась спати, як найшло бажання почитати про той університет з проживанням. Все, що я про нього знала це, що там є юридичний факультет. Знайшовши про них статті, я взялась за прочитання. Читала, читала, поки не натрапила на ще один, цікавий репортаж про цей університет. Там 4 факультети, а я думала, що тільки один... Юридичний, архітектурний, дизайн й журналістика. Цікаво. Є будинок в якому проживають діти. Потрапити туди не так просто виявляється. Треба мати дуже хороші зв'язки. Не дивно. Власник цього всього Андрій Алчевський. Десь я чула вже цю фамілію, тільки не можу згадати де. Ох занадто багато інформації та й пізно вже. Так все Кіра, спати бігом! Подумки приказала собі. Ще зранку ставати.

***

 Я прокинулась, як завжди о 6 ранку. Бадьора. Зробила всі водні процедури, переодягнулась в спортивний комплект, який мені подарувала Віола. Чорні велосипедки та біла футболка. Взяла навушники, заплела високий хвіст. Це ще тим завданням було. Не хочу свого довгого волосся інколи та й підстригти шкода. Воно аж до попереку доходить, і трохи нижче. Всі тільки заздрять мені, що воно не густе і не рідке, золота серединка. Взуваю сірі кросівки, і вибігаю на вулицю.