Читати книгу - "Детектив Соловей. Книга 3: Смерть в архіві., Віталій"

Місце злочину в бібліотеці імені Дмитра Донцова швидко перетворилося на справжній вулик. Криміналісти скрупульозно збирали докази, фотографували, знімали відбитки пальців. Скляні осколки розбитих окулярів Коваленка виблискували на підлозі, наче криваві діаманти. Запах смерті, хоч і змішаний з ароматом дезінфекторів, все ще висів у повітрі, важкий і гнітючий.

Сергій Соловей, віддавши розпорядження, стояв над тілом Владислава Миколайовича, його погляд ковзав по розкиданих документах. Кожен аркуш паперу, кожен фоліант, кожна папка здавалися потенційними свідками. Його досвід підказував: вбивство в бібліотеці, де вбито архіваріуса, не може бути випадковим. Мотив криється в його роботі, у тому, що він знав або що знайшов.

— Принесіть мені всі матеріали, над якими він працював останнім часом, — звернувся Соловей до Петренка, який вже встиг поспілкуватися з першими свідками. — Іване, збирай все, що знайдеш тут, поруч з тілом, на столі, в шухлядах. Все, що може бути пов'язане з його дослідженнями.

Петренко, не втрачаючи ні хвилини, почав акуратно збирати розкидані папери в спеціальні пакети. Він діяв методично, як його вчив підполковник, фіксуючи місцезнаходження кожного знайденого предмета. Серед пожовклих рукописів, старовинних карт та друкованих текстів, вони виявили кілька записників Коваленка. Це були невеликі, пошарпані зошити, наповнені щільним, дрібним почерком архіваріуса.

— Ось, підполковнику, — Петренко простягнув один із них Солов'ю. — Схоже, це його особисті нотатки.

Сергій взяв зошит. Перші кілька сторінок були заповнені звичайними записами: дати, номери фондів, посилання на архівні одиниці. Але далі почерк ставав більш хаотичним, а зміст – інтригуючим. З'явилися згадки про "секретні фонди", "особливі справи", "засекречені документи періоду війни".

— Подивися це, Іване, — Соловей показав на одну зі сторінок. — Тут згадано якісь "схеми" та "списки". І поруч дата – 1943 рік. І ще одна – 1949.

— Це може стосуватися Другої світової війни або післявоєнного періоду, — припустив Петренко. — Можливо, діяльність спецслужб?

— Цілком можливо, — погодився Соловей. — Коваленко був фахівцем з цих періодів. Він міг наштовхнутися на щось, що мало залишатися прихованим.

Вони продовжували огляд. У робочому столі архіваріуса, який був відчинений, знайшли ще кілька тек та папок. Одна з них, без маркування, привернула увагу Солов'я. Вона була порожньою, але на її внутрішній стороні, щось було, ледь помітні відбитки тиску від паперів, які там зберігалися. Це свідчило про те, що ще зовсім недавно там щось було. І це щось, швидше за все, було вилучено або викрадено.

— Схоже, те, що він знайшов, було досить важливим, щоб його вбили, — сказав Соловей. — І найважливіший доказ, можливо, вилучено вбивцею.

Тим часом, Петренко повернувся після розмови з Мариною Олександрівною.

— Вона дуже перелякана, підполковнику, — почав він. — Каже, що прийшла на роботу як завжди, близько сьомої ранку. Відчула дивний запах, думала, що щось з проводкою. Пішла перевіряти в архів, а там… Коваленко.

— Чи бачила вона когось підозрілого останнім часом? Може, хтось заходив до нього вночі чи рано вранці? — запитав Соловей.

— Ні, вона нічого не помітила. Каже, що бібліотека надійно закривається, і вночі тут нікого не повинно бути. Охорона є, але вони чергують в іншому корпусі. Записи камер спостереження потрібно перевірити.

— Звісно. І всі записи. Але не думаю, що вбивця був настільки необережний. Що вона може сказати про самого Коваленка?

— Каже, він був дуже замкнутий. Не спілкувався ні з ким, окрім як по роботі. Але був дуже сумлінним, повністю поглинутим своєю справою. Ніколи не брав відгулів, працював допізна.

— А останнім часом? Чи помітила вона якісь зміни в його поведінці?

Петренко кивнув.

— Так, каже, що останнім часом він був дуже схвильований. Нервував, часто відволікався, навіть частіше, ніж зазвичай, розчісував рукою своє рідке волосся. Ходив, як вона висловилася, "наче на голках". Але нікому нічого не пояснював. Просто казав, що "натрапив на дещо цікаве".

— "Цікаве", — повторив Соловей. — Для нього "цікаве", для когось – смертельно небезпечне.

Вони продовжили збирати матеріали. Знайшли кілька роздруківок з інтернет-ресурсів, що стосувалися архівних документів, пов'язаних з повоєнними репараціями та майном, що було вивезене або зникло в той період. Це лише підтверджувало гіпотезу Сергія про те, що Коваленко досліджував саме цю тему.

Після кількох годин кропіткої роботи на місці злочину, Соловей та Петренко повернулися до поліцейського відділу Подільського району. Кабінет Солов'я, хоч і був досить просторим, швидко заповнився папками, записниками та копіями документів. Повітря тут було не таким важким, як у бібліотеці, але напруга відчувалася не менше.

На столі лежала доповідь для полковника Захарченка. Сергій завжди ставився до звітів серйозно, розуміючи, що від цього залежить подальший хід розслідування.

Через деякий час Соловей зайшов до кабінету полковника Олександра Олексійовича Захарченка. Кабінет Захарченка був просторим, з великим вікном, що виходило на вулицю. На столі, заваленому паперами, стояла рамка з фотографією його дружини Олени Анатоліївни. Полковник був кремезним чоловіком років п'ятдесяти, з сивим їжачком на голові та рішучим поглядом. Він завжди був вимогливим, але справедливим керівником, що цінував професіоналізм Солов'я.