Читати книгу - "Детектив Соловей. Книга 3: Смерть в архіві., Віталій"

— Заходьте, Сергію Петровичу, — Захарченко вказав на крісло навпроти свого столу. — Що там у нас? Справа резонансна. ЗМІ вже дзвонять, питають.

Соловей коротко, але ємко доповів про все, що вдалося встановити на місці злочину. Він розповів про тіло архіваріуса, про розкидані документи, про записки Коваленка про "секретні фонди" та "схеми". Він також згадав про зниклу папку, що свідчила про те, що найважливіші докази, ймовірно, викрадені.

— Отже, ви вважаєте, що це не звичайне пограбування? — полковник звів брови.

— Більш ніж впевнений, Олександре Олексійовичу. Це цілеспрямоване вбивство. Коваленко щось знайшов, і хтось дуже не хотів, щоб ця інформація стала відомою. Мотив – приховування. Можливо, пов'язане з якимись таємницями минулого, про які ми ще не знаємо.

Захарченко почухав підборіддя.

— Добре. Але нам потрібні швидкі результати, Сергію Петровичу. Бібліотека в центрі міста, вбивство архіваріуса… Це може викликати паніку. Громадськість очікує, що ми знайдемо злочинця негайно.

Соловей відчував тиск. Він розумів усю складність ситуації. Резонансність справи означала, що вони були під пильним наглядом. Але поспіх у таких справах міг призвести до помилок.

— Я розумію, Олександре Олексійовичу, — спокійно відповів Соловей. — Але поспіх може зашкодити розслідуванню. Нам потрібен час, щоб розібратися в тих документах. Вони можуть бути ключем. Владислав Миколайович, судячи з усього, був дуже глибоко занурений у свою роботу.

— Скільки часу вам потрібно? — голос Захарченка був вимогливим.

— Стільки, скільки буде необхідно, щоб вийти на слід. Але ми не будемо марнувати часу. Я вже доручив Івану Петренку перевірити всі контакти Коваленка, його електронну пошту, останні телефонні дзвінки. Також ми перевіримо записи з камер спостереження, хоча я не дуже сподіваюся на них. Злочинець навряд чи залишив би там свій "портрет".

Захарченко на мить замислився, його погляд ковзнув по карті міста, що висіла на стіні. Він довіряв Солов'ю.

— Добре. Але тримайте мене в курсі кожні кілька годин. Я хочу знати про кожен ваш крок. І будьте обережні. Якщо цей архіваріус розкопав щось настільки серйозне, що його вбили, то і ви можете стати мішенню.

— Зрозумів, Олександре Олексійовичу, — відповів Соловей, підводячись. Його обличчя, злегка зморшкувате, зараз було абсолютно зосередженим. Він відчував, що ця справа буде однією з найскладніших у його кар'єрі. Але це його не лякало, а лише мотивувало. Адже замовник цього вбивства ще не знав, з ким він має справу.

Коли Соловей повернувся до свого кабінету, Петренко вже розкладав знайдені записники та роздруківки.

— Що сказав полковник? — запитав Іван.

— Хоче швидких результатів. Але дав нам деякий час. А тепер, Іване, давай занурюватися в ці "схеми" і "списки". Відчуваю, що справжня історія цього вбивства прихована саме тут, у цих пожовклих від часу паперах. І нам потрібно знайти нитку, яка приведе нас до злочинця. А ця нитка, ймовірно, тягнеться з самого минулого.

Соловей взяв до рук один із записників Коваленка. Його сіро-блакитні очі, що здавалися холодними, зараз випромінювали гострий розум, який був готовий розплутати будь-який клубок таємниць. Він вже бачив, як ці пожовклі сторінки, наповнені почерком загиблого архіваріуса, починають вибудовуватися у складний і небезпечний пазл. І він був готовий його зібрати, чого б це йому не коштувало.