Читати книгу - "“Галатея” (укр.), Микола Олександрович Дашкієв"

— Ось! — погордливо сказав Кребс, обводячи рукою зал. Він підійшов до крайнього кулемета і погладив його ствол. — Ця машинка — несхибна, як математична формула, хитра, наче єзуїт, і терпляча, мов кішка на полюванні. Вміє лічити: якщо накажете — вільно пропустить одну людину, а вже по двох почне стріляти і неодмінно вб’є!

Старий вказав на невелику, припасовану до ствола скриньку:

— Вся штука в цьому пристрої… Сто сорок сім крихітних, як рисове зернятко, радіолампочок! Звісно, кулемет з такою апаратурою коштує дорого, але й продуктивність його — надзвичайна!

Цей старий шкарбун саме так і сказав: “продуктивність”, — наче йшлося про фрезерний верстат, наприклад!

Але це був лише початок. Зенітні гармати без жодного чоловіка обслуги. Танкетка, що самостійно вибирає шлях і розстрілює всяку живу ціль за поданою по радіо командою. Магнітні, “зрячі” і звукочутливі міни. Апаратура для підслуховування телефонних розмов з великої відстані. “Кріт” — вогнемет, здатний проповзти під землею кілька сот метрів і з’явитись у найнесподіванішому місці, спалюючи все довкола… Скільки їх було, оцих удосконалених засобів знищення!

Пітний, розхристаний, з блискучими очима американець бігав від однієї машини до іншої, обмацував, бурмотів щось собі під ніс, а Кребс, безглуздо кутиляючи щелепою, стояв посеред залу і любовно поглядав на свої страшні іграшки. На мить мені навіть здалося: це — божевільний, який втратив усякий контроль над свідомістю; божевільний, охоплений нестямним прагненням вбивати і нищити.

Але професор був при тверезому розумі.

— Отже, — сказав він розсудливо й холодно, — все, що тут є, коштує вісім мільйонів доларів. Це майже собівартість. Будьмо одвертими: якби обставини склалися дещо інакше — американці на власній шкурі дізналися б, як працюють мої автомати!.. Але з тих же причин цю зброю мають одержати не росіяни, а ви, або… або…

— Або англійці? — іронічно перепитав Кларк. — О, вони не надто щедрі… Та й що ви пропонуєте, зрештою?.. Автомати з фотоелементами? Інфралокатори? Це не новина! Генерал Колдуел казав, що в росіян…

Американець зиркнув на мене й заціпився. А Кребс пхикнув:

— Я не знаю, що там є в росіян, а те, що ви не маєте нічого схожого — не викликає сумніву, бо інакше ви не прийшли б до мене. Ви, американці, звикли викрадати та купувати чужі думки, бо власних вам бракує. Ви — прекрасні організатори, так. Та тільки дідька лисого ви досягли б чогось, якби не гроші… Гроші! — Кребс погрозив комусь кулаком. — Саме те, чого не вистачало нам!.. А втім, це — лірика! — сказав він уже спокійніше. — Я не докінчив: крім восьми мільйонів доларів, ви даєте мені — десь у Сполучених Штатах чи в Канаді — найсучаснішу лабораторію телемеханіки й автоматики. І — запевняю! — згодом ви не пошкодуєте про це.

— А що це дасть нам? — вкрадливо запитав американець.

— Машину, яка буде мислити.

— Дякую! — глузливо вклонився американець. — Ми якось уже й самі зметикуємо що до чого.

— Не поспішайте з жартами, пане Кларк! — сухо кинув Кребс. — Той, хто одержить таку машину, — стане володарем світу! Згадайте танкові колони Гудеріана: вони, як ніж у масло, втиналися у ворожу територію, і ніщо не могло їх зупинити…

— …крім мін, бронебійних снарядів, пляшок з горючою рідиною. Чи не так?

— Так, любий пане Кларк. Так! Бо то були малі, повільні, незграбні машини, керовані недосвідченими й полохливими людьми. А мої машини — сухопутні сталеві дредноути з хижою, цілеспрямованою волею — не знатимуть страху і вагань, підуть туди, куди ви накажете, і чхати їм на агітацію та пропаганду!.. Сподіваюсь, такі машини вам будуть потрібні скоріше, аніж ви гадаєте… Ваші союзнички-росіяни… — Кребс хихикнув і простягнув уперед руку з скоцюрбленими пальцями. — Отак ото, на Балкани… на Балкани… А там — нафточка… Еге ж!

— Сім! — з підкресленою байдужістю сказав Кларк. — Сім мільйонів доларів… і лабораторія в Сполучених Штатах.

— Вісім, пане Кларк. А про мої особисті патенти — річ окрема.

Кларк подав Кребсові руку:

— Гаразд, хай вісім. Але ви даєте розписку на десять. Я теж маю відшкодувати себе за цю небезпечну подорож. В такому разі я посприяю, щоб Пентагон закупив усі ваші патенти, навіть якщо вони не варті ані цента… Влаштовує?

— Так, — хитнув головою Кребс. — Цілком.

— В такому разі завтра ви продемонструєте всі механізми в дії, передаєте мені всю технічну документацію і вилітаєте разом зо мною до Женеви.

— Це буде тоді, — заперечив Кребс, — коли я одержу повідомлення, що в Американський національний банк на моє ім’я переказано вісім мільйонів доларів.

— Звичайно!

На моїх очах складалася страшна угода, а я був змушений грати ролю німого статиста!.. О, знав я, навіщо потрібні американцеві оці страшні автомати! Я прожив у Америці небагато — лише кілька місяців. Але побачив і почув там чимало. Наша країна сходила кров’ю, а бізнесмени торгувалися за кожний цент, наживаючи на воєнних поставках неймовірні бариші. І не один з них цинічно заявляв: “Війна — це бізнес!” А сенатор Трумен писав: “Хай убивають одне одного! Коли перемагатиме Росія — ми станемо на бік Німеччини!” Гітлерівська Німеччина агонізує, отже…

Приголомшений почутим, я на якийсь час втратив обережність. Та ось мій погляд упав на Кларка і я схаменувся: в американця погрозливо відстовбурчувалась права кишеня. Що він туди поклав? Коли? Серед цього арсеналу зброї цілком вільно міг би знайтися й пістолет.

Моє становище було зовсім кепським. Тепер я мусив пильнувати кожний рух американця.

Я не спав попередньої ночі, втомився від походу і надмірного нервового напруження, а тепер на мене чекала й друга безсонна ніч. Майор Кларк недарма погодився на Кребсову пропозицію переночувати в Крейцвальді.

Я не міг втрутитися, аби