Читати книгу - "Поеми - т. 5, Франко І. Я."

Не втерпіла богиня Істар,

Уста свої розкрила

І все важкеє горе серця свого

В прокляттях вилила страшних.

Землі всесильная княгиня

Уста свої відкрила

І мовила до свойого слуги,

До Намтара, дала йому приказ:

«Гей, Намтаре, візьми сестру мою!

З моїх очей візьми сю божевільну,

Веди її у місце лютих кар,

Веди її на муки!

Хай очі ті її блискучі

Зожре сліпота!

Хай бедра її розкішні

Зв’ялить сухота!

Хай ноги ті її стрункії

Покривить лютий біль!

Хай те лице її рум’яне

Зв’ялить турбота!

І хай оте її гаряче серце

Втишить розпука!

Нехай за всі провини

Вона стражданням заплатить!»

І відвели богиню Істар

У місце лютих кар.

І застогнала вся земля жалібно:

Не стало на землі любові.

З ослицею осел не парувався,

І не зближався до рабині пан

З любовними речами;

Не стало в пана волі до розказу,

А у слуги до послуху охоти.

Нассір, слуга богів великих,

Склонився перед Гішдубаром,

І мовив так герой до нього:

«Нассіре, лети відсіля

Перед трон богів великих,

Перед трон ясного Сіна,

Перед трон прабатька Еа

І скажи їм, що ти бачив.

Істар, ранняя зірниця,

Істар, огнище любові,

У підземний світ вступила

І назад нам не верта.

Вже давно вона вступила

У те царство тьми й зотління,

Відки вороття нема.

Стогне вся земля жалібно,

І любов на ній загасла.

Не запліднює бугай корови,

Не парується з ослицею осел,

Не зближається в любови

До невольниці господар,

І не стало в пана волі до розказу,

А в слуги до послуху охоти».

Нассір, слуга богів великих,

Сповнив бажання Гішдубара

І перед троном бога Еа

Він повторив усі слова героя.

Премудрий Еа, батько всіх богів,

Могутню голову склонив

І швидко думку він одну зловив,

А кожда думка Еа - твір новий.

І став відразу перед ним

Ассусунамір,

Посланець вітроногий.

І говорив до нього батько Еа:

«Ассусунаміре, спіши

До брам землі без повороту!

Туди зверни своє лице.

Сім брам в землі без повороту,

В отім далекім царстві тління,

Нехай відчиняться перед тобою.

Могутняя землі богиня,

Цариця того краю,

Нехай тебе побачить

І втішиться тобою.

Та скоро ти згадаєш їй про Істар,

Її сестру рум’яну,

Вона спалахне гнівом,

Уста її ригатимуть прокляття.

Та ти не бійся

І жди, аж заспокоїться в їй серце,

Аж гнів її минеться,

Тоді вели їй замовчати

В ім’я богів великих.

Ти гордо випростуй свій карк

І передай їй наш приказ,

Щоб Істар, світлую богиню,

Пустила з безодні,

Із краю зотління,

Із місця кар.

Іди ж оберни свою думку

На бистру ту ріку,

Що ділить край мерців

Від сонячного світу.

Іди і покуштуй води тієї,

Щоб силу мав над нею».

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Велика цариця землі

Почула прабатьків приказ

І вдарила грудь кулаками,

І пальці свої покусала.

І був їй приказ не в приказ,

І ласка була їй не в ласку,

І крикнула люто вона:

«Геть, Ассусунаміре, геть!

В велику, бездонну тюрму

Велю я тебе запроторить.

Підземного світу смітник -

Отсе буде страва твоя.

Підземного світу помийник -

Се буде для тебе напій.

Домівка беззахисних тіней -

Се буде палата твоя.

А паль і всі знаряди муки -

Се буде заняття твоє.

А голод і спрага довіку

Хай мучать тебе і твій плід!»

Та гордо, без ляку в душі

Стояв Ассусунамір,

Аж поки в грізної богині

Вспокоїлося серце,

Аж поки гнів її минувся.

Тоді велів їй замовчати

В ім’я богів великих

І ще раз повторив приказ

Прабатька Еа.

Грізна богиня підземелля

Уста свої відкрила

І мовила до адського слуги:

«Намтаре, слуго мій вірний,

Поспішай у місце муки,

У безодню кар жорстоких!

Виведи відтіля бранку,

Ту сестру мою завзяту.

Хочу бачити, чи муки

Вже зламали в неї серце,

Вже розбили те завзяття,

Що сюди звело її».

Намтар, воротар пекельний,

Поспішає в місце муки,

У безодню кар жорстоких,

Та ще швидше поверта.

«О богине! О богине!

Страх трясе всім моїм тілом

І пройма мене до кості!

В місці мук і кар жорстоких

Без краси і без подоби,

В струпах, ранах, лютім болю

Не живе, але конає

Істар, ох, твоя сестра.

Та всі кари і всі муки

Не зламали в неї серця,

Не перемогли завзяття,

Не змінили в неї дум.

Не хотіла вийти Істар

Із страшного підземелля,

Поки славний Еабані

Знов не верне до життя».

Спалахнула гнівом лютим

Всемогучая княгиня,

Пані в царстві мук і тління.

Спалахнула - і поблідла,

І мовчала довгу хвилю,

Потім ось що прорекла:

«Га, вже бачу, ясно бачу,

До чого воно доходить:

Тут приказ прабатька Еа,

Там упертеє завзяття

І безумна, дика пристрасть

Божевільної сестри.

Задля них мені зламати

Віковічнії закони,

Що життя від смерті ділять?

Задля них мені байдужно

Зруйнувати всі основи

Правосуддя в моїм царстві?

Добре, хай і так вам буде!