Читати книгу - "Танго наосліп, Ельма Кіраз"

— Я вже йду, не чекай мене, буду пізно, — я спустилась по сходах вниз і ще раз зупинилась біля великого дзеркала.

— Сподіваюсь, ти ще будеш переодягатися? — тато зміряв очима мою сукню міні та високі підбори.

— Ні, я вже абсолютно готова, — посміхнулась своєму відображенню, — бувай.

Таксі уже чекало мене біля будинку, то ж я поспішила до нього. Назвавши потрібну адресу, я відвернулась до вікна.  Мені так набридли ці вічні татові коментарі щодо мого життя. Таке враження, що йому нічого не подобається, те що пов‘язане зі мною. Не розумію, чого його взагалі хвилюють мої рвані джинси чи коротка сукня. Дорога то цього бару була така довга, що я вже починала засинати і злитися. Яна ще би на Північному полюсі придумала святкувати день народження. Але нарешті я опинилась у потрібному місці. На вулиці вже було купа людей і мене це трохи роздратувало, бо подруга обіцяла, що запросить лише найближчих людей, а тут напевно були майже всі її залицяльники, які колись хоч раз до неї писали. Коли я вийшла з авто, усі погляди звернулись на мене, але це і не дивно.

— Привіт, кралю, як життя? — до мене заговорив якийсь вже не надто тверезий хлопець.

Я лише закотила очі і пройшла повз нього. Він щось там бурчав своєму другу, але це було щось таке незрозуміле від того, що хлопчина вже явно перебрав з алкоголем, що я навіть не намагалась це розчути. Всередині людей було ще більше і одразу стало бракувати повітря. Я страшенно не люблю такі скупчення. Яна мабуть навмисно збрехала про кількість гостей, бо знала, що якщо мені щось не сподобається, то я не прийду. Дівчина сиділа на одному зі столів і розмовляла з купкою людей, але коли побачила мене, то одразу пішла назустріч.

— Вітаю тебе, — я обійняла Яну, — нехай усе в житті буде так, як ти цього хочеш, — вручила їй маленький подарунковий пакетик з подарунком, ціна якого була мабуть більша, ніж весь цей бар.

— Дуже дякую, — подруга світилась від щастя, — я так довго чекала на тебе, думала, що ти уже не прийдеш.

— Хіба ж я могла пропустити твій день народження, — я поправила волосся, — але що це за люди? Їх тут щось надто багато, я навіть всіх не знаю.

— Не питай, — дівчина різко змінилась в настрої, — виявилось, що власники здали в оренду сьогодні це місце для ще одного свята, але моєму татові про це зовсім забули сказати, — Яна скривилася, — тому доводиться ділити всі веселощі надвоє. Але тут є багато класних людей, з якими я вже встигла познайомитись, тому все не так погано.

— Дуже класних, — я підняла одну брову, — на вході якийсь неадекват намагався звабити мене своїм перегаром. Я вже аж злякалась, що у тебе звідкись з‘явився такий друг. Проте тепеп розумію, що це мабуть з тієї компанії.

— Вони сюди прийшли швидше, то ж маю надію, що підуть теж раніше за нас і ми зможемо хоч трохи потусуватись так, як і хотіли.

Я натягнуто посміхнулась, щоб просто не розчаровувати Яну своїм настроєм. Бо мені вже не подобалось тут знаходитись і хотілось повернутися додому. Було страшенно нудно, купа незнайомих людей і чергові тупі хлопці, що намагались показати свої вміння зваблювати, про які мабуть прочитали у відповідних пабліках. При чому, всі разом у одних і тих же самих. Вечір котився просто коту під хвіст.

— Ей, ти, стерво! — почулося за моєю спиною, поки я розмовляла зі сестрою Яни, — ти глуха чи що!?

Я повільно повернулась і побачила перед собою якусь дівчину, що була така розлючена, ніби зараз у неї пара з вух піде.

— Ти це мені? — я скривилась від огиди, бо вона була страшенно п‘яна.

— Тобі-тобі, ідіотко, — дівчина підійшла ближче і в ніс вдарив різкий запах алкоголю в перемішку з надто солодкими парфумами, — хто ти така взагалі?

— Краще не розмовляй так зі мною, — я зробила ковток свого коктейлю.

— З чого б це раптом!? — нею хитало, але вона все одно продовжувала чомусь до мене чіплятись, — ти намагалась звабити мого хлопця, — цю сварку, здається, почули всі, бо одразу ж стало максимально тихо і в залі було купа людей.

— Кого? — я розсміялась, — з тобою взагалі хтось може зустрічатись? Хоча…— я постукала пальцем по підборіддю, — тут усі якраз ідеальні кандидати для тебе.

— Думаєш, що ти така крута, так? Усі вони, — дівчина провела пальцем по колу, — будуть за мене, ясно? І якщо я захочу, то вони тебе знищать. От просто візьмуть і, — вона стукнула кулаком свою долоню, — пояснять, що до чужих хлопців пхатись зась.

— Квіточко, — я мило посміхнулась, — мені твої школярі зовсім не цікаві, то ж забирай свою круту банду і своє алкогольне тіло, шуруйте звідси подалі, — я вказала рукою на двері.

— Ти не будеш мені вказувати! — закричала дівчина і штовхнула мене.

Мені це страшенно не сподобалось, але я намагалась бути спокійною. Тому просто вилила свій коктейль їй на голову. По залу пройшовся тихий сміх, а дехто навіть присвиснув.

— Упс, — я розвела руками.

— Ах ти ж! — заревіла дівчина і накинулась з кулаками. 
Я боляче отримала в скроню і це розлютило мене, тому відповіла їй тим же самим. Потім зав‘язалась між нами бійка. Так як я була майже тверезою, то мала більше переваги, але ця особа була трохи крупнішою. Не знаю, чим би це все закінчилось, але хтось не дуже розумний викликав поліцію і роз‘єднали нас саме поліцейські. 

— Який сором! Який же сором! — голосно говорив батько, їдучи за кермом, поки я ображено дивилась у вікно, — я всього від тебе очікував, але такого ніколи. Думав, що ти вихована і елегантна, але ж ні, треба було побитися з якоюсь навіженою, так ще й потрапити у відділок поліції.

— Я ні в чому не винна, — буркнула я, — вона перша накинулась на мене. То я що мала це проковтнути!? Вона отримала своє і я ні про що не шкодую.

— Глянь на себе, — тато бігло оглянув мене, — синець під оком, купа подряпин. Єдине, що мене тішить, що ця сукня порвалась і ти більше не одягнеш її.

— Не хвилюйся, у мене є ще коротша, — я закотила очі.

— Еріко! Не починай, — суворий його погляд змусив мене замовчати. Всю подальшу дорогу я не зронила ні слова, поки тато продовжував свою лекцію про гарну поведінку. 
Як же мене це дратує! Я давно не дитина, але він продовжує мене виховувати, ніби школярку. Постійно вичитує, соромить, каже, що розчарований у мені. І так по колу. А я все чекаю, коли батько зрозуміє, що він більше ніяк не може повпливати на мій характер, то ж варто з цим всім змиритися.