Читати книгу - "Новорічні (не)щасливці, Емілія Дзвінко"

Якби моя воля я б весь грудень просиділа вдома за переглядом улюблених серіалів, замкнулася б на всі можливі замки і щоб до мене ніхто не дістався, особливо батьки та найкраща подруга. Шкода, що дозволити собі таку розкіш можу лише в думках, бо як тільки розпочинається зима вони активно беруться за моє дозвілля і витягують на всі можливі заходи та святкування. Я вже втомилася їм розповідати, що давно пережила свої нещасливі стосунки, що в мене є улюблена робота, яка не дає занудьгувати і що мене не потрібно вигулювати по кав’ярнях, торгових центрах та ковзанках, наче я маленька дівчинка. Але хто ж мене слухає, коли за вікном летить пухнастий сніжок, в голову б’є святковий настрій і усі шалено хочуть поділитися ним зі мною. І так щороку. Все, що мені залишається це якось пережити грудень, а далі життя знову повернеться в норму. 

Повертаюся з роботи додому і потрапляю в довгий затор. Просто прекрасно! До речі, святкові тягучки на дорозі — це ще одна причина не любити грудень. Ніколи не помічала такої великої кількості автівок на дорозі як перед зимовими святами. Не місяць, а шаленство.

Приїжджаю додому пізніше ніж планувала. Заходжу на кухню — роблю собі легкий салатик, сідаю за стіл і  відкриваю свій робочий ноутбук, щоб переглянути електронну пошту. Бачу декілька непрочитаних листів і вирішую відповісти на них. Не люблю відкладати справи на потім. Відволікаюся на вібрацію мобільного. Подруга!

— Привіт, Оленко! — приймаю виклик, а сама продовжую друкувати відповідь клієнту.

— Я чую звук клавіатури, а це означає, що ти працюєш? — палить мене подруга. — Наті, роботу треба залишати на роботі, а не тягти додому. Краще б чоловіка собі притягла, — жартує.

— Я ще не настільки у відчаї, щоб таким займатися. Тим більше мені добре самій, — відповідаю подрузі і додруковую останнє речення. — Все я закінчила, тепер слухаю лише тебе.

— Чудово!  — радіє подруга і одразу переходить до наступу, — Наті, ти ж пам’ятаєш про вечірку перед Новим роком на яку я тебе запросила?

— Оленко, дякую, що запросила, але я не приїду, — втретє за останній тиждень відмовляю подрузі. Ця вечірка — це останнє місце де б мені хотілося бути. 

— Наті, я не приймаю жодну з твоїх відмовок, тож навіть не намагайся, — не здається подруга. — Ти маєш бути і нічого знати не хочу, — подруга витримує паузу для кращого ефекту. — Ти мене знаєш, я ображуся і не буду говорити з тобою цілий рік. 

— Гаразд, я обіцяю подумати, — знаю, що Оленка не вміє довго ображатися і швидко відходить після сварок, тому надіюся на те, що вона покине ідею затягти мене до них на вечірку. 

— Наті, ну скільки можна думати? До вечірки — три дні залишилось. Хіба тобі так важко відірватися на трішки від своєї роботи і приємно провести час зі своєю найкращою подругою. І не тільки з нею, — не відстає від мене Оленка. — Та погоджуйся вже нарешті!

— Ти не відчепишся від мене, так? — зітхаю.

— Не відчеплюся, бо кого ж мені ще діставати як не тебе?

— Можеш, наприклад, свого чоловіка подіставати трохи, — жартома пропоную подрузі. 

— Не хвилюйся, йому також дістається. Навіть більше ніж тобі. Дивуюся, як він мене витримує таку приставучу, — радісно щебече подруга. — Наті, не зіскакуй з теми. Ми про тебе говоримо.

—  Я вся в увазі.

—  Наті! — драматично зітхає Оленка, вона робить так завжди, якщо їй щось дуже сильно треба. —  Хіба тобі так складно приїхати на мою вечірку, вдягнути красиву сукню, познайомитися з цікавими людьми, випити келих шампанського і бажано не один. Буде весело, обіцяю! 

Подруга напирає своїми аргументами, але і я здаватися не збираюся. 

— Оленко, я не хочу тебе образити, але то навіть не Новий рік, а якась репетиція свята. Для чого взагалі таке робити? Може краще я вже на Новий рік приїду? — тримаю оборону як можу, все ще сподіваючись, що мене пронесе ця вечірка.

— По-перше, свят багато не буває. І не бачу нічого поганого в тому, щоб зібратися ще й на Новий рік. А по-друге, передноворічні вечірки, то традиція Сергієвої родини. Цього року організувати свято випало нам, тому я хочу, щоб все було ідеально, — пояснює подруга. — Ти ж знаєш, які задиристі у мого чоловіка родичі. Мені хочеться справити враження і я почуватимусь впевненіше, коли поруч будеш ти. 

Мені не подобаються всі ці пафостні заходи, якими щільно забитий календар грудня, але я розумію, що так було, є, і буде, особливо в заможних родинах, де значення "родинна вечірка" це більше про налагодження бізнес-зв'язків, аніж про зустріч в тісному колі. Тож я здаюся. Певне, Оленка таки добиває мене своїми аргументами. Підтримка їй не завадить, а я спробую розвіятися і переключитися на щось інше крім роботи, бо давно вже не відпочивала. Голова гуде, але я задоволена цим роком і своїми досягненнями. 

— Я буду, — нарешті даю згоду і наперед попереджаю подругу про те, щоб ні з ким мене не зводила. Терпіти не можу, коли мене з кимось насильно знайомлять, а я маю триматись ввічливо та поводитись чемно. Власне, я така і є — хороша дівчинка, але саме по собі нав’язування мене страшенно злить. 

— Обіцяю, що насильно сватати не буду, — запевняє мене подруга. — Хоча, можливо, ти й сама когось собі приглянеш і передумаєш. Повір мені, вибрати буде з кого.

— Не передумаю. І дуже тебе прошу, давай без сюрпризів.