Читати книгу - "Дим і попіл, Абір Мукерджі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Натомість я пішов до кам’яних сходів, що піднімалися вздовж однієї стіни на дах. Певно, один з офіцерів помітив мене з вікна, бо за якусь мить двері на дах розчахнулися і офіцери закричали, щоб я зупинився.
Відхиливши запрошення, я побіг і тепер, зіщулившись у вузькій шпарині, здригаючись, я підбадьорював себе тим, що принаймні одне моє рішення сьогодні є правильним.
Думки мої повернулися до мертвого китайця й облави. Власне, її не мусило бути. Місту загрожує анархія, велика кількість місцевих офіцерів подають у відставку, ресурсів майже не лишилося. Поліції просто бракує людей для таких дрібниць, як-от облава на опійні притони.
Мало того, їх і не планувалося. У цьому я був переконаний. Знаю, бо спеціально зазирав до відділу поліції моралі в ті дні, коли розмірковував, чи не навідатись до китайського кварталу. Навіть потоваришував з їхнім начальником, чоловіком на ім’я Каллаґан, чий голос і почув раніше, коли він відкликав своїх. Я заплатив не за один його келих, аби тільки завжди знати, коли вони зі своїми хлопцями планують вечірні екскурсії. В ті вечори, коли в меню були облави, він зазвичай був надто зайнятим, щоб гаяти час на розмови, і атмосфера у відділку була наелектризованою. Я заходив до них удень, і там було тихо як у могилі, Каллаґан залюбки потеревенив зі мною.
Та ось я тут, ховаюся від нього і цілої вантажівки його офіцерів.
Два
Двадцять хвилин, а здалося, довше; лишався у схованці, доки голоси й гамір не затихли. Нарешті в голові моїй трохи прояснилося, я виповз і повільно підвівся. Про те, щоб повернутися й оглянути труп, годі й думати. Каллаґан та його хлопці, може, й пішли, але точно залишили людей для охорони місця, невезучих місцевих констеблів з найближчого поліційного відділку. Не заздрю я їм. Не одному місцевому копу перерізали вночі горлянку в Тангрі.
Ні, моє перше завдання — позбутися ножа. Я й досі не розумію, навіщо його прихопив. Точно не тому, що хотів зберегти доказ. На ньому могли лишитися відбитки пальців убивці, але і мої також. Можливо, чимось мене зачепила форма: лезо, скоріше зігнуте, ніж вигнуте, десять-одинадцять дюймів завдовжки, такі, якими були озброєні гуркхи[3] під час війни, тільки з рукояткою, обтягнутою чорною шкірою, оздобленою орнаментом та інкрустацією у вигляді маленького срібного дракона.
Доцільно було б жбурнути його в Хуглі. От тільки річка за кілька миль звідси, а я весь у крові, тож далеко в такому одязі не відійду. Потрібно перевдягнутись. Я пішов дахом, роззираючись навколо, і нарешті знайшов те, що шукав. Рухаючись зовсім тихо, я за кілька хвилин подолав відстань і незабаром уже перебирав білизну на мотузці, як та домогосподарка прискіпливо оглядає товари в «Імперії одягу Чакербатті» на Боу-базар. Індійці зациклені на ритуальній чистоті, і не лише свого тіла, а й одягу. Схоже, на цю зацикленість страждало все небіле населення міста, і в будь-який час половина Чорного міста буквально потопала в морі розвішеної сушитися білизни. Вибравши сорочку, я обережно зняв свою і загорнув у неї ніж. Сорочка з мотузки була старою, вилинялою та на розмір замалою, але я старанно застебнув її і підкотив рукави. Для завершення ансамблю поцупив чорну шаль, яку місцеві називали чадрою, накинув на голову та плечі, як це роблять старі жінки, і продовжив свій шлях дахами, доки не знайшов низеньке місце, де можна було легко зістрибнути на вулицю. Звідти я пішов на північ, до каналу Серкуляр, додав до ножа та сорочки цеглину й поклав пакуночок на депозит у чорні води, ніби якийсь індус-кришнаїт, що приносить жертву своїм богам. Після цього узяв курс на захід, зупинився біля криниці, щоб умитися, і пройшов ще милю чи більше до цілодобової стоянки рикш біля вокзалу Сілда.
Я йшов, а в голові крутилася лише одна думка. Я мушу дізнатися, чому влаштували облаву. Не може бути збігом, щоб убили людину і поліція моралі влаштувала першу за місяць облаву в притоні в той саме час, що я там був.
Годинник на Коледж-сквер показував чверть на четверту, і невдовзі я уже повертав на Премчанд-Борал-стрит. Раненько. Здебільшого я вирушав додому з Тан-гри не раніше четвертої. Ця іронія мене б розсмішила, якби не мрець, якого я там залишив.
Я піднявся сходами до своєї кімнати і вставив ключ У замок. Усередині було темно. Втім, рухатися я мусив обережно. Квартиру ми винаймали разом з молодшим офіцером, Не Здавайся Банерджі, а спав він дуже сторожко. Насправді звали його не Не Здавайся, а Сурендранат. Власне, це означає «король богів», та як і більшість імен королів, які ми вчили на уроках історії, вимовити його ніяк не вдавалося ні мені, ні більшості британських офіцерів на Лал-базар. Якийсь старший офіцер перехрестив його на Не Здавайся. Того чолов’яги уже давно не було серед живих, а ім’я приліпилося.
Авжеж, хлопець знав про мою пристрасть до опію. Ми ніколи не обговорювали це, але дурнем він не був і спочатку проявляв своє занепокоєння розпливчастими відкритими питаннями щодо мого здоров’я, до яких додавався такий погляд, яким на нас дивилася мати, коли ми поверталися додому після бійки. Не скажу, щоб це щось змінило; врешті-решт він відмовився від питань, хоча час від часу я ловив на собі ті особливі погляди.
Актуальнішим питанням був наш слуга, Сандеш. Він також ночував у квартирі, хоча й спав на циновці під обіднім столом. Він мусив би спати в кухні, але скаржився, що та занадто велика і високі стелі викликають у нього безсоння. Зазвичай розбудити його я не боявся, бо навіть якщо йому кортить дізнатися, де це я вештаюсь ночами, йому вистачає клепки пам’ятати своє місце і не висловлювати свою думку. Та якщо він побачить мене у вбранні дружини іспанського рибалки, це може порушити навіть його монументальну байдужість.
Я прокрався коридором до своєї кімнати і, опинившись усередині, замкнув двері. Крізь відчинене вікно сочилося світло молодого місяця, ніби серпанком вкриваючи меблі. Темрява здавалася захистом, тож я вирішив обійтися без лампи, зняв із себе чадру і витяг із кишені штанів зім’яту пачку «Кепстена» і сірникову коробку. Я взяв сигарету, запалив її тремтячими руками і зробив довгу, глибоку затяжку.
У кутку стояла моя шафа, велика дерев’яна конструкція, що є невід’ємною частиною більшості калькуттських спалень. Якщо не зважати, що до однієї
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дим і попіл, Абір Мукерджі», після закриття браузера.
