Читати книгу - "Донька від Люцифера, Ірина Скрипник"

Він також сумував за мною увесь цей час. Хоч і спостерігав за мною згори. Напевно, він знав про все, що сталось зі мною. Та наразі це було неважливо. Я притиснулась до нього і поцілувала в губи.

Зараз для мене важливим було лише те, що Люцифер був знову зі мною. Навіть якщо він виглядав інакше і мав інше імʼя. Все одно він був зі мною. Він був моїм… Принаймні, ці кілька хвилин… Його присутність заповнювала порожнечу, яку я відчувала всі ці роки. Його пружне тіло вкривалось потом і я не могла відвезти від нього очей. Я міцно стискала його сідниці і просила не зупинятись. Мені здавалось, що ось-ось і я побачу зорі… 

Більше я не могла ні про що думати… 

Посміхнувшись, Міхаель втомлено ліг поруч і я провела рукою по його щоці, відчуваючи тепло його шкіри. 

——— Ти ж ще прийдеш до мене? — запитала я з надією в голосі.

Його обличчя відразу помрачніло. Він взяв мою руку у свою і обережно поцілував пальці. Його губи були теплими і вологими. Цей поцілунок ніби переніс мене у часи, коли ми були щасливі разом. Затамувавши подих, я чекала його відповіді. Але він сказав:

——— Я і так завжди поруч.

——— Ні, — підвелась я, відчуваючи, як моє серце стискається від страху втратити його знову, — я хочу, щоб ти приходив до мене завжди так, як прийшов сьогодні. Я хочу бути з тобою!

——— Навіть після всього, що було? — запитав він.

Його голос був сповнений сумнівів і страхів, які він не міг повністю приховати. Тільки не від мене. Я ніби бачила його наскрізь. Тому я впевнено відповіла:

——— Особливо після всього, що було!

Я хотіла, щоб він знав, що для мене немає нічого важливішого за той час, що ми провели з ним разом. Я любила його. І тепер я чітко усвідомлювала це, як і те, що він любив мене. Хоча напряму ніколи не казав мені цього. Чи один раз все ж сказав?

Міхаель відвів свій погляд в бік і замислився. Його обличчя було мовчазним, але я відчувала кожну емоцію, що вирувала в його душі.

——— Гадаю, я зможу прийти до тебе через два дні, — сказав він нарешті.

——— Я чекатиму, — спробувала я посміхнутися. 

Його присутність, навіть така коротка, була для мене, немов рятувальна шлюпка. Та варто було Міхаелю відправитись для відновлення в одне із зруйнованих міст, як перед ним знову з’явилась Латерія. Він лише закотив очі, побачивши її. Та цього разу вона не стала наближатись до нього. Замість цього стояла на відстані, зберігаючи дистанцію.

——— Тобі варто бути більш обачним. Відтепер ти — Бог, що дає життя і визначає майбутнє кожної живої істоти.

Її голос був спокійним, але в ньому відчувалась суворість, як у вчителя, що нагадує учню про важливі обов’язки. Та він знову закотив очі, відчуваючи, що і так вже все це знав.

——— Я знаю…

——— Добре, що знаєш. Але чи розумієш, що це означає?

Голос богині смерті став більш наполегливим, і вона зробила крок в його бік. Міхаель спершу спробував відмахнутися від неї, але потім почув, як вона вигукнула:

——— Ти щойно створив нове життя, якому не судилось вижити.

——— Про що ти говориш? — насупив раптом Міхаель брови.

——— Незабаром ти все зрозумієш. Єдине, що тобі варто знати, — під час пологів може статись все, що завгодно. Дитина не доживе навіть до свого п’ятиріччя.

Після цього Латерія відвернулась від нього і почала розчинятись. Її силует поступово ставав менш чітким, немов розпливався у повітрі. Але Міхаель встиг схопити її за руку, відчуваючи, як її тіньова форма проходить крізь його пальці.

——— Що це означає? Поясни! 

Він не міг дозволити їй піти, не зрозумівши, що вона мала на увазі. Він відчував, як його серце б'ється швидше. Намагався знайти в її очах хоч якусь підказку. І Латерія на мить затрималась. Погляд був холодним і відстороненим. 

——— Наш батько заборонив нам створювати нових богів. Дитина має померти! 

Підписуйтесь та додавйте книгу в бібліотеку, щоб не пропустити наступний розділ:

——— Твій покійний чоловік був найкращим вампіром серед всіх, хто жив колись на цій землі. У нього були всі якості, необхідні вампіру. Ми сліпо шли за ним, не ставивши йому запитань, і з розкритими ротами чекали нового наказу, як небесну благодать. Проте ти інша, — він раптом дав мені ляпаса. Його удар був сильним і несподіваним, і обличчя запалало від болю. — Ти позбавляєшся будь-якого права називати себе вампіром і знаходитись на території, що належить нам зараз або належатимуть у майбутньому! У тебе є пʼять хвилин, щоб покинути наше зібрання!