Читати книгу - "Хто там, у печерах?, Микола Томащук"

3

 - Ви це б-б-бачили?.. Там!.. – Антон запинався і весь тремтів.

 - Про що це ти? – спитав Сашко.

 - Я бачив якийсь людський силует. І… Можу заприсягтися, що у нього були роги. Я не піду далі!

 - Тобі здалося. Дивись, там нічого нема, - Мишко посвітив уперед.

Дійсно, попереду був лише тунель, який закінчувався плавним поворотом вправо. Антон дістав зі свого рюкзака запасний ліхтар.

 - Я повертаюся назад! – сказав хлопець.

 - А як же пригоди? – Сашко кинув сердитий погляд на друга.

 - До біса пригоди! Я жити хочу! Все, я йду! – крикнув Антон тремтячим і писклявим голосом.

 - Добре, вали, боягузе! Не забудь поплакати!

Але юнак уже не чув кпини друзів, а швидким кроком ішов назад, до поверхні. Серце шалено калатало, здавалося, що от-от вистрибне з грудей. Позаду стало чутно кроки. Хлопець обернувся, але нікого не побачив. Вирішив прискоритися. Проте знову почулося цокання.

Антон зупинився і спробував заспокоїтися. Раптом теплий вітерець подув йому прямісінько в шию, наче хтось став ззаду і вирішив налякати. Юнак побіг щодуху, долаючи шлях і пробуксовуючи кросівками на поворотах. За одним із них хлопця чекало провалля, але зупинитися нещасний не встиг…

 - Тоха вже, напевно, вдома, - зауважив Мишко. На годиннику була дев’ята година ранку. – Снідає.

 - Можливо, якщо не заблукав, - озвався Сашко, який ішов попереду. – Або сидить у якомусь тунелі з мокрими штанцями.

 - Може, й нам пора поснідати?

 - Добре, давай! Поїмо і будемо повертатися.

Друзі їли, їхні ліхтарі освітлювали дорогу в обидва напрямки. Попереду шлях закінчувався сімома тунелями. Мишко поглядав уперед, смакуючи шматок домашньої ковбаси з хлібом. Аж раптом йому здалося, що з центрального ходу виглядає дівчина і жестом кличе до себе. Пишне русяве волосся спадало на білі плечі, блакитні очі дивилися так пронизливо, наче заглядали в душу. Юнак встав і попрямував до неї.

 - Ти куди, Мишко? – запитав Сашко.

 - Мені… Е… Потрібно відійти на хвилинку…

 - Тільки далеко не відходь, бо ще заблукаєш. І недовго, ок?

 - Я на хвилинку відійду, не переживай.

Мишко йшов за незнайомкою, аж доки тунель не закінчився глухою стіною. Красуня повернулася і юнак помітив, що на ній лише накидка зі шкур тварин. На вигляд їй було років п’ятнадцять. Хлопець наблизився, заплющив очі, їхні губи злилися в поцілунку. Коли за мить він наважився подивитися, то побачив, що обіймає людський скелет.

Наляканий юнак почав утікати. Хотілося кричати, але слова застрягли в горлі, у роті пересохло. Перечепившись за камінь, він упав, вдарившись головою об виступ стіни…

Сашко закінчив трапезу і покликав Мишка. Відповіді не було. Зібравши речі, хлопець вирішив іти на пошуки друга. Аж тут у другому справа тунелі з’явилася постать.  Промінь ліхтаря вказав на фігуру чоловіка.

«Не може бути! – подумав Сашко, впізнавши гостя. – Батько загинув два роки тому. Я два тижні тому був на його могилі!»

 - Ти хто такий? Ти не мій батько! Згинь, нечисть! – вигукнув підліток.

Незнайомець заговорив, проте зробив це, не розтуляючи рота. Його низький хриплий голос звучав одразу в голові:

 - А ти не дурень! І не боягуз. Може, й мого справжнього вигляду не злякаєшся?

На цих словах образ батька розтанув, а замість нього у вході тунелю стояв високий чоловік із блідою шкірою, одягнений у щось на кшталт туніки. Очі його були жовтими та мали вертикальні зіниці, як у змій. Із лисої голови росли два невеликі роги.

 - Уже давно в нас не було відвідувачів, - продовжив незнайомець. - До вас трьох тут була лише молода дівчина. Вона заблукала і померла від голоду. Це було дуже давно, напевно, тисячі років тому.

 - У вас? Це в кого? Що з Антоном і Мишком? – запитав Сашко, спрямувавши ліхтар в обличчя чудовиську.

 - Не світи мені в очі! – пролунав у голові хлопця голосний крик. – Ми – Підземний народ. Пішли в печери, ховаючись від льодовика. Коли ж стало тепліше, на поверхню ніхто не зміг вийти – промені Сонця осліплюють та обпікають нас. А ті, що прийшли з тобою – вже неживі.

 - Що тобі потрібно від мене?

 - Знання про ваш світ.

 - А якщо я відмовлюся?

 - Як забажаєш, - байдуже вимовив чорт. – У тебе є вибір: піти зі мною або приєднатися до своїх друзів. Про існування Підземного народу ніхто не дізнається!

 - Уб’єш мене, як Мишка з Антоном? – Сашко відчув, як на лобі виступили краплі поту, а в горлі раптово пересохло.

 - Я їх не чіпав! Фізично не чіпав… Їх свідомість не витримала моєї присутності. То яким буде твій вибір?

Хлопець важко зітхнув і пішов слідом за незнайомцем.

***

Пошуки зниклих хлопців тривали понад два тижні. Було залучено рятувальників з усієї області. Спочатку знайшли тіло Антона Москаленка, пізніше – невідомі древні останки, які відправили на експертизу. Наприкінці другого тижня пошуків відшукали все, що залишилося від Михайла Кравчука і рюкзак його друга. Антон Савченко вважається зниклим безвісти. Два із семи тунелів виявилися короткими, а решта, здавалося, вели до центру Землі. Доступ до них для туристів закрили. Печера отримала назву «Розлом».

Кінець