Читати книгу - "Шкільне життя , Тигер "

**Джек (внутрішній монолог, з гіркотою):** *"Я думав, що зможу керувати всім, але виявився простою пішкою. Грей не дасть мені спокою, поки я не виконаю все, що він хоче. Можливо, одного дня я зможу втекти від цього жаху, але зараз... Я змушений грати за його правилами."*

Джек знав, що будь-який необережний крок може призвести до його загибелі, тому він старався діяти обережно і не привертати до себе зайвої уваги. Але в глибині душі він ненавидів Грея і мріяв про день, коли зможе повернутися і відплатити йому за все.

---

Наступного дня Андрій знову знайшов записку у своєму шафчику. На цей раз текст був ще більш загрозливим:

*“Ти думаєш, що зможеш втекти? Ти не знаєш, з ким маєш справу. Вони знають про тебе більше, ніж ти думаєш. І я теж знаю. Я стежу за тобою.”*

Андрій відчув, як по його спині пробіг холодок. Ці записки ставали все більш моторошними, і він почав серйозно переживати, що за ним стежать. Він знову оглянувся навколо, але ніхто не здавався підозрілим. Всі учні, здавалося, були зайняті своїми звичними справами, і жоден з них не привертав уваги.

Проте Андрій відчував, що хтось невидимий спостерігає за ним, і це відчуття не давало йому спокою. Він не міг дозволити собі розслабитися, постійно перебуваючи в напрузі.

На третій день у шафчику лежала третя записка:

*“Це тільки початок. Готуйся до того, що буде далі. Твоя історія ще не завершена.”*

Андрій зрозумів, що повинен щось робити. Він не міг і далі ігнорувати ці попередження, але він також не хотів втягувати в це своїх друзів. Він вирішив почати розслідування самостійно, намагаючись з'ясувати, хто стоїть за цими записками.

Але він ще не знав, що це лише початок нового етапу в його житті, де на нього чекають нові загадки, випробування і небезпеки.

Сторінка 2

Андрій продовжував отримувати загадкові записки в своєму шафчику. Кожен раз, коли він відкривав дверцята, його серце завмирало в очікуванні нової моторошної звістки. З кожною новою запискою зростало його занепокоєння, але також міцніло рішення з'ясувати, хто стоїть за цим.

Записки ставали все більш загрозливими і загадковими. Одного разу він знайшов чергову записку, на якій було написано:

*“Ти вже близько, але чи вистачить у тебе сил дійти до кінця? Ти ніколи не будеш у безпеці, поки не зрозумієш, хто я. Вони вже поруч.”*

Андрій згорнув записку і глибоко задумався. Йому здавалося, що все, через що він пройшов, повинно було завершитися після битви з Містером Греєм. Але тепер він відчував, що щось нове і темне наближається до його життя.

Він вирішив не розповідати про це друзям, бо не хотів втягувати їх у небезпеку. Але йому потрібно було дізнатися правду, тому він почав діяти самостійно. Вночі він переглядав камери спостереження школи, сподіваючись побачити, хто підкладає записки в його шафчик. Але всі записи були чистими, ніхто не наближався до його шафки.

**Андрій (внутрішній монолог):** *"Це не просто. Ця людина знає, як приховувати свої сліди. Але я повинен зрозуміти, хто це і що він хоче."*

Він вирішив піти далі. Кожного ранку він приходив до школи раніше, намагаючись упіймати того, хто залишав записки. Він шукав найменші сліди, але нічого не знайшов. Записки з’являлися немов з нізвідки.

Одного разу Андрій вирішив залишити в шафчику маленьку камеру, щоб записати момент, коли записка з’явиться. Він сподівався, що таким чином йому вдасться побачити обличчя таємничого незнайомця.

Наступного ранку він підійшов до шафчика з нетерпінням і тривогою. Відкривши дверцята, він побачив чергову записку. Відчувши, як холод пробіг по спині, він дістав камеру і почав переглядати запис.

На відео не було видно нічого особливого. Ніхто не підходив до його шафчика, ніяких рухів, ніяких людей. Записка просто з’явилася там, якби вона була покладена кимось невидимим.

**Андрій (зі страхом):** *"Це неможливо... Хтось грає зі мною, але як? Це не може бути просто так. Хто ж це?"*

Він вирішив знову перечитати записку:

*“Залишився лише один крок. Ти готовий? Іди на покинуту станцію о 10-й вечора. Там ти дізнаєшся всю правду. Але будь обережний — ти можеш не повернутися.”*

Андрій зрозумів, що це пастка. Але він також знав, що не може просто проігнорувати це. Він вирішив піти на покинуту станцію, готовий до всього.

---

Тим часом у школі, дівчина на ім’я Аяко продовжувала спостерігати за Андрієм здалеку. Вона була ученицею по обміну з Японії і від самого початку була зацікавлена в ньому. Але її інтерес був незвичайним. Вона вивчала його кожен рух, кожен погляд, але ніколи не підходила ближче. Вона була закохана в нього, але її любов була дивною і трохи лячною.

Аяко була дуже інтровертованою, і її поведінка часто викликала занепокоєння у інших учнів. Вона рідко розмовляла з кимось, але завжди знала, де знаходиться Андрій. Вона записувала все, що бачила, і малювала його портрети у своєму зошиті.

**Аяко (внутрішній монолог):** *"Ти не знаєш, що я завжди поруч, Андрію. Я спостерігаю за тобою, я знаю твої секрети. Але я не хочу, щоб ти дізнався про мене. Ще не час."*

Вона мріяла про те, щоб одного дня вони зустрілися, але боялася зробити перший крок. Її любов була одночасно сильним і лякаючим почуттям, і вона не знала, як впоратися з ним.

---

Увечері, коли настав час, Андрій вирушив на покинуту станцію. Він знав, що йде в пастку, але не міг зупинитися. Коли він приїхав на місце, станція була темною і занедбаною. Вона виглядала так, ніби її покинули багато років тому, але все ще залишалася таємничою і моторошною.

Андрій обережно увійшов усередину, тримаючи в кишені ліхтарик. Він почув, як вітер свистить крізь розбиті вікна, а кожен його крок лунав у порожніх коридорах. Він відчував, як його серце б'ється швидше з кожним кроком, але йшов далі, намагаючись зібрати всі свої сили.

Раптом він почув шурхіт позаду себе. Він різко обернувся, але побачив лише тіні, що ковзали по стінах. Здавалося, ніби хтось слідкує за ним.