Читати книгу - "Шкільне життя , Тигер "

**Андрій (тихо):** *"Хто тут? Покажись!"*

Але відповіддю йому була лише тиша. Він продовжив рухатися вперед, доки не знайшов двері, на яких було написано: *“Тут ти знайдеш те, що шукаєш.”*

Андрій глибоко вдихнув, взявся за ручку і відчинив двері...

Сторінка 3

Андрій зупинився перед дверима, відчуваючи, як його серце гучно б'ється в грудях. У голові роїлися думки: що може ховатися за цими дверима? Він зібрав усю свою сміливість, узявся за ручку й повільно відчинив двері.

Всередині він побачив невелику кімнату, яку освітлювало лише тьмяне світло, що пробивалося крізь вузьке вікно. На підлозі стояв старий дерев'яний ящик, покритий пилом. Андрій повільно підійшов до нього, кожен його крок лунав у порожній кімнаті, немов у глибокій тиші. Він присів навпочіпки і обережно відкрив кришку.

У ящику лежав конверт, на якому не було жодного підпису чи відмітки. Андрій витягнув його, відчуваючи, як його руки трохи тремтять. Він розгорнув конверт і дістав з нього лист.

Лист був написаний красивим, витонченим почерком, червоним чорнилом. Текст був любовним посланням, написаним у вигляді вірша:

*“Серце моє, тебе я бачу в снах,  
Твій образ в думках моїх літає,  
Ти— мій світло, моя доля, мій страх,  
Тільки тебе душа моя шукає.  

Твій погляд палкий, твій голос — пісня,  
Ти — той, хто мої мрії збуджує,  
Таємно тебе я кохаю від серця,  
Але розкрити це ніяк не можу я.  

Нехай цей вірш буде мовчазним знаком,  
Що я тут, я поруч, але ховаюся,  
Коли настане день — ти знайдеш мене,  
А зараз дозволь залишитися в тіні, мовчазно кохаючи тебе.”

Андрій, читаючи вірш, відчував, як щось незвичайне переповнює його серце. Цей лист не містив погроз, як попередні записки, і хоча він не був підписаний, у ньому відчувалася якась незвичайна ніжність і сум. Відсутність підпису лише додавала загадковості, і Андрій намагався зрозуміти, хто міг написати такі слова.

**Андрій (внутрішній монолог):** *"Це зовсім не те, чого я очікував. Ніби хтось спостерігає за мною, але не хоче нашкодити. Хто б це міг бути? Чому вони не хочуть зустрітися зі мною особисто?"*

Він оглянув кімнату ще раз, але більше нічого незвичайного не знайшов. Лист залишався єдиною підказкою. Хоча ця ситуація все ще здавалася йому дивною, страх поступово відступав, залишаючи місце для цікавості.

---

Після цього випадку, Аяко продовжувала спостерігати за Андрієм здалеку. Вона знала, що її дії були дивними, але не могла змусити себе підійти ближче. Її любов до Андрія була глибокою і сильною, але також вона боялася, що він не зрозуміє її почуттів або злякається її незвичайної поведінки.

Вона писала для нього нові вірші і залишала їх у різних місцях — у його шафчику, під підручниками, навіть у бібліотеці, де він часто бував. Кожен раз вона старалася, щоб він не дізнався, хто є автором цих послань. Вона мріяла про те, щоб одного разу наважитися підійти до нього і зізнатися в своїх почуттях, але поки що боялася зробити цей крок.

**Аяко (внутрішній монолог):** *"Мені страшно, що він не зрозуміє мене. Але я не можу перестати думати про нього. Одного разу я знайду в собі сміливість сказати йому все. Але поки що я буду поруч, спостерігати за ним і писати ці листи, сподіваючись, що він хоча б відчує мої почуття."*

Андрій, отримуючи ці записки, почав відчувати дивне змішання емоцій. Хоча він все ще не знав, хто їх пише, вони почали приносити йому певне заспокоєння. Він більше не відчував страху, як раніше, але тепер його почала цікавити ця таємнича постать, яка залишала любовні вірші.

---

Черговий ранок приніс Андрію нову записку. Цього разу вона лежала у шухляді його парти. Він обережно дістав її, розгорнув і побачив ще один вірш, але тепер у ньому відчувалася ще більша ніжність:

*“Твій сміх — як музика, що звучить в моїй душі,  
Твої слова — мов зорі, що вночі яскраво сяють,  
Я знаю, що ти не знаєш мене, не бачиш,  
Та серце моє вже давно лише тебе шукає.”*

Андрій відчував, як ці рядки торкаються його серця. Він почав розуміти, що ця таємнича людина не хоче заподіяти йому шкоди, а навпаки, висловлює свої почуття через ці вірші.

Він вирішив зберігати всі ці записки і спробувати зібрати з них якусь підказку, яка допоможе йому дізнатися, хто за цим стоїть. Хоча він і не міг зрозуміти, хто ця людина, відчуття, що за ним стежать, більше не було таким загрозливим. Тепер це була загадка, яку він хотів розгадати.

Сторінка 4

Андрій продовжував отримувати любовні листи у формі віршів. Кожен раз, коли він знаходив чергову записку, його охоплювала змішана хвиля емоцій: від цікавої зацікавленості до глибокої загадковості. Він все ще не знав, хто стоїть за цими посланнями, але не міг не відчувати, що ця людина добре знає його. У кожному вірші відчувалася ніжність і тепло, але також і прихована тривога.

Чергового ранку Андрій знайшов нову записку в своєму шафчику. Вона була складена вдвічі і прикрашена тонким ароматом квітів. Андрій обережно розгорнув її і почав читати:

*“Твої очі — як дві зірки, що світяться вночі,  
Твій голос — як подих весняного вітру,  
Я вбачаю тебе у кожному мить —  
І лише тебе, кого я кохаю щиро.  

Таємно спостерігаю, мов тінь,  
Ніколи не наважуюсь підійти ближче,  
Моя любов — як тихий політ,  
Що завжди поруч, але завжди в тіні.”*

Андрій закрив записку, обережно поклавши її до кишені. В його голові виникало все більше запитань. Він почав розуміти, що ця людина дійсно страждає від своїх почуттів і, можливо, боїться розкрити себе. Він не міг зрозуміти, чому вона ховається, але її слова були щирими і глибокими.

З того дня вірші почали з’являтися частіше. Вони чекали його в найнесподіваніших місцях — під лавкою в парку, в книзі, яку він брав у бібліотеці, навіть в кишені його куртки, яку він залишив у роздягальні. Кожен новий вірш був ще більш емоційним і виразним, але все так само без підпису.