Читати книгу - "Шкільне життя , Тигер "

*“Кожен твій рух — як мелодія в тиші,  
Ти — мій натхнення, мій сон, мій світ,  
Я знову залишаю тобі ці рядки,  
Бо тільки у них я можу дихати вільно.  

Я боюся, що одного дня ти дізнаєшся,  
І відвернешся, як інші перед тим,  
Тому залишайся моєю таємницею,  
Що ніколи не розкриється у світлий день.”*

Андрій почав зберігати ці записки у маленькій коробці у своїй кімнаті. Він кожного разу перечитував їх, намагаючись знайти в них якусь підказку, що могла б розкрити йому особистість автора. Але все марно. Вірші були анонімними, а таємниця залишалася нерозгаданою.

---

Тим часом Аяко продовжувала спостерігати за Андрієм здалеку. Вона знала, що її поведінка могла здатися дивною, але вона не могла зупинитися. Її любов до Андрія була настільки сильною, що вона не знаходила в собі сил підійти до нього і зізнатися в своїх почуттях.

Її особливо турбувала Ліза. Вона часто бачила, як Ліза проводила час з Андрієм, тримала його за руку, сміялася разом з ним. Це змушувало її ревнувати і почуватися незахищеною.

**Аяко (внутрішній монолог):** *"Вона завжди поруч з ним. Вони такі щасливі разом... Але я знаю, що ніколи не зможу бути на її місці. Він кохає її, а я завжди буду лише тінню, що спостерігає здалеку."*

Аяко бачила в Лізі свою суперницю, але не могла змагатися з нею відкрито. Вона вирішила продовжувати писати вірші, сподіваючись, що через них зможе передати Андрію свої почуття. Але кожен раз, коли вона намагалася підійти ближче, її стримував страх, що він дізнається про неї і відкине.

---

Ще один лист Андрій знайшов у своєму підручнику з літератури. Він був складений у формі серця і залишений між сторінками. Цього разу вірш був особливо емоційним:

*“Ти — мов сонце, що світить в моєму житті,  
Твій сміх — це пісня, що лунає в моєму серці,  
Я знаю, що ніколи не зможу бути з тобою,  
Але я завжди буду поруч, хоч би як було важко.  

Ця любов, що ховається в тіні,  
Моя найголовніша таємниця і біль,  
І навіть якщо ти ніколи не дізнаєшся,  
Я буду кохати тебе завжди, без сумнівів і слів.”*

Андрій знову відчув, як ці слова торкаються його серця. Він більше не сприймав ці записки як щось дивне або тривожне. Навпаки, вони стали для нього чимось важливим і особистим. Він знав, що ця людина не хоче заподіяти йому шкоди, але також розумів, що вона приховує свої почуття через якийсь страх або невпевненість.

**Андрій (внутрішній монолог):** *"Хто б це не був, ця людина дійсно відчуває до мене щось глибоке. Але чому вона не хоче показати себе? Чи це просто гра, чи справжні почуття?"*

Він вирішив не поспішати і дати собі час, щоб зібрати всі можливі підказки і зрозуміти, хто стоїть за цими віршами. Але глибоко в душі він знав, що рано чи пізно правда розкриється.

---

Аяко, спостерігаючи за тим, як Андрій читає її записки, відчувала змішані почуття. Вона була рада, що він бере їх із собою і зберігає, але все ще не могла змусити себе підійти до нього особисто.

**Аяко (внутрішній монолог):** *"Я люблю його так сильно, але я не можу підійти ближче. Ліза завжди поруч, а друзі оточують його. Я лише мрія, що ніколи не стане реальністю. Але я продовжую спостерігати і писати, навіть якщо він ніколи не дізнається, хто я."*

Аяко вирішила продовжувати свою таємну гру, чекаючи того дня, коли вона знайде сміливість зізнатися в своїх почуттях. А поки що її вірші залишалися єдиним способом висловити те, що вона відчувала до Андрія.

Сторінка 5

Черговий вірш з’явився в шафці Андрія саме тоді, коли він почав сумніватися в усьому, що відбувається в його житті. Він вже звик до того, що знаходив любовні послання в найнесподіваніших місцях, але цей лист змусив його задуматися над тим, що він відчуває насправді.

Цього разу вірш був написаний на аркуші паперу, прикрашеному легким малюнком квітів. Андрій відчинив шафку, знайшов лист і зупинився, щоб прочитати його:

*“Ти — як світанок у моєму житті,  
Твоє існування — мій найсолодший сон,  
Я бачу тебе у своїх мріях кожного дня,  
І лише тебе шукаю серед безлічі людей.  

Ти — мій світло, моя надія, мій страх,  
Але я не можу підійти ближче, бо боюся втратити,  
Моя любов — мов тінь, що ховається вночі,  
І лише мріє про тебе, хоч ти не знаєш мене.”*

Андрій закрив лист і відчув, як його серце забилося швидше. Ці слова були настільки щирими, що він більше не міг ігнорувати те, що відчував. Виникло нове, дивне відчуття, яке раніше було йому невідоме. Він почав замислюватися про свої почуття до Лізи.

Він знав, що Ліза — його дівчина, і він завжди цінував її, але чи є вона тією, з ким він хоче провести своє життя? Ці думки почали з’являтися в його голові все частіше, особливо після прочитання цих віршів. Можливо, він шукав щось більше, ніж просто зручні і звичні стосунки. Можливо, ця таємнича особа, яка писала йому, розкривала в ньому ті почуття, які він ніколи не відчував раніше.

**Андрій (внутрішній монолог):** *"Чому я почав сумніватися? Ліза завжди була поруч, підтримувала мене, але чи це те, чого я дійсно хочу? Можливо, я вже доріс до того, щоб зрозуміти, що мені потрібно більше, ніж просто комфорт. Але хто ж ця людина, яка так глибоко відчуває мої переживання? Я повинен зробити вибір, але це не так просто."*

Андрій зупинився на мить і сказав уголос, наче звертаючись до себе самого:

**Андрій:** *"Зараз у мене вибір, і ви повинні допомогти мені вибрати, з ким мені бути… Ха-ха-ха, ну я і сказав, як у відеоігор, коли настає важкий момент, і від вибору гравця залежить, куди піде головний герой і що йому краще буде. Але так не буває. Це реальність, і все залежить від мене. Ех, як складно… Треба подумати. Ладно, прийду додому, і тоді вирішуватиму."*

Він сховав лист у кишеню і вирушив до класу, але його думки весь час крутилися навколо цих рядків.

---

Тим часом Ліза перебувала у своїй кімнаті, намагаючись завершити домашнє завдання, але не могла зосередитися. Її тривожили думки про Андрія. Вона помічала, що він став більш відстороненим і задумливим останнім часом, і це викликало у неї занепокоєння. Вона не знала, що саме його турбує, але відчувала, що між ними з’явилася якась невидима стіна.