Читати книгу - "Шкільне життя , Тигер "

**Ліза (внутрішній монолог):** *"Андрій змінився. Він став іншим. Я бачу це, але не можу зрозуміти, що саме змінилося. Чи це пов’язано з тими подіями, які він пережив? Або, можливо, щось інше впливає на нього? Я повинна поговорити з ним і з'ясувати, що сталося."*

Вона вирішила, що наступного разу, коли вони зустрінуться, вона спробує відверто поговорити з Андрієм і з'ясувати, що відбувається. Вона любила його і не хотіла втратити.

---

Аяко, тим часом, залишалася в тіні, продовжуючи спостерігати за Андрієм. Вона бачила, як він зберігає її листи, як вони зачіпають його. Її серце раділо кожного разу, коли вона помічала, що він читає її вірші. Але разом з тим, вона відчувала і страх — страх того, що він може відкинути її, якщо дізнається правду.

**Аяко (внутрішній монолог):** *"Він читає мої вірші, але чи розуміє, що це я? Чи він думає про мене так само, як я про нього? Але Ліза… Вона завжди поруч з ним. Вона така гарна і впевнена, а я лише тінь. Як я можу конкурувати з нею?"*

Аяко знала, що Ліза була його дівчиною, і це змушувало її відчувати себе ще більш ізольованою. Вона хотіла наблизитися до Андрія, але не могла змусити себе зробити цей крок. Її страхи і невпевненість стримували її, але вона не могла припинити писати свої вірші, навіть якщо це означало залишатися невидимою для нього.

**Аяко:** *"Я повинна бути поруч, навіть якщо він ніколи не дізнається, хто я. Але що, якщо я наважусь? Що, якщо я підійду до нього і скажу правду? Ні, я не можу… Не зараз. Але одного дня я знайду сили і зроблю це."*

Аяко вирішила продовжувати писати свої вірші, вірячи, що через них вона зможе передати свої почуття до Андрія. Вона все ще чекала на той момент, коли зможе наблизитися до нього, але поки що залишалася в тіні, уважно спостерігаючи за його життям і сподіваючись на те, що одного дня він відчує те саме до неї.

Сторінка 6

Наступного дня Ліза вирішила, що більше не може відкладати розмову з Андрієм. Вона хотіла зрозуміти, що відбувається в його житті і чому він став таким відстороненим. Після уроків вони домовилися зустрітися в парку, де часто гуляли разом. Там, серед дерев і тиші, їм було легко відкритися одне одному.

Коли Андрій прийшов, Ліза вже чекала його на лавці. Вона посміхнулася, але в її очах читалася тривога. Андрій це помітив і одразу зрозумів, що розмова буде серйозною.

**Ліза (м'яко):** *"Андрію, я хочу поговорити з тобою. Останнім часом ти став іншим, і я дуже хвилююся за тебе. Що сталося? Ти можеш мені довіряти, я завжди буду поруч."*

Андрій сів поруч із нею, відчуваючи, як його серце стискається від думок про те, що доведеться приховувати частину правди. Він не хотів розповідати Лізі про ті складні моменти, які пережила його сім'я, про жорстокий розіграш сестер і, звичайно, про любовні листи. Він розумів, що це тільки посилить її занепокоєння.

**Андрій (спокійно):** *"Лізо, не хвилюйся, у мене все добре. Просто останнім часом було багато думок і переживань. Але це не пов’язано з тобою. Ти завжди підтримувала мене, і я дуже це ціную."*

Він ніжно обійняв Лізу, намагаючись заспокоїти її. Відчуваючи тепло його обіймів, Ліза трохи розслабилася. Вона завжди довіряла Андрію і знала, що він говорить правду.

**Ліза (з полегшенням):** *"Добре, я вірю тобі. Просто ти для мене дуже важливий, і я не хочу, щоб ти залишався наодинці зі своїми проблемами. Якщо тобі потрібно поговорити, я завжди поруч."*

Андрій відчув, як її тривога починає зникати. Він бачив, що його слова допомогли їй заспокоїтися, і це принесло йому полегшення. В той момент він знову переконався, що дійсно сильно любить Лізу. Вона була тією людиною, яка завжди була поряд, підтримувала його у всіх ситуаціях і розуміла його без слів.

**Андрій (внутрішній монолог):** *"Ліза — це та людина, яку я дійсно люблю. Вона завжди поруч, і я не хочу втратити її. Нехай той, хто пише мені листи, залишиться в тіні. Це не змінює того, що я відчуваю до Лізи."*

Він вирішив, що найкраще — просто продовжувати жити своїм життям, насолоджуючись моментами, проведеними з Лізою. Хай там що, він буде з нею, бо вона стала важливою частиною його життя.

---

Тим часом Ліза, йдучи додому після розмови з Андрієм, відчувала полегшення. Тривога, яка мучила її останнім часом, поступово відступила. Вона була впевнена, що Андрій сказав їй правду, і це принесло їй спокій.

**Ліза (внутрішній монолог):** *"Андрій дійсно важливий для мене, і я рада, що він довіряє мені. Тепер я можу бути спокійною. Головне — бути поряд і підтримувати його."*

---

Аяко ж усе ще залишалася в тіні. Вона спостерігала за Андрієм і Лізою з відстані, бачачи, як вони разом проводять час. Це викликало в неї змішані почуття. Вона відчувала біль і ревнощі, але не могла змусити себе підійти ближче.

**Аяко (внутрішній монолог):** *"Вони так щасливі разом. Як я можу змагатися з нею? Вона його дівчина, вона поруч із ним кожен день, а я лише тінь, що пише вірші в надії, що він коли-небудь зверне на мене увагу. Але я не можу підійти ближче… Що, якщо він відкине мене?"*

Аяко розуміла, що її любов до Андрія навряд чи коли-небудь буде взаємною, але вона не могла зупинити свої почуття. Вона вирішила продовжувати писати свої вірші, сподіваючись, що вони хоч якось торкнуться його серця. Її план був простий: залишатися в тіні, спостерігати за ним і чекати на момент, коли вона зможе відкритися йому.

Сторінка 7

Середина літа принесла спекотні дні і легкі вечори, а з ними — і завершення шкільних концертів, які стали важливою частиною життя Андрія та його друзів. Вони всі знали, що концерти рано чи пізно закінчаться, і доведеться знову зануритися в навчання. Літні дні швидко минали, і вже скоро їм потрібно було братися за уроки і готуватися до нового навчального року.

Одного вечора, коли сонце заходило за горизонт, Андрій та його друзі зібралися на репетицію. Вони вирішили, що перед поверненням до навчання вони повинні дати останній концерт — прощання з літом і можливість залишити яскраві спогади про ці дні.