Читати книгу - "Містичне кохання (збірка), Ангеліна Кріхелі"

— Може, таки партійку?

— Здавай.

Він здав п'ять карт, взяв собі чотири й п'яту відкрив поряд із колодою.

— Що, у тебе в колоді знову всі карти, які ти береш, тузи та сімки?

— Ні, сьогодні хочу виграти чесно.

— О! Це щось! А може, ти й сам закохався ненароком?

— Не дочекаєшся! Хоча хто його знає... Що я, на дурня, чи що, схожий?

— Якась подібність є, — відповів співрозмовник, вдаючи, що серйозно розглядає його, шукаючи подібність.

— Брідж — це, звичайно, добре, але ми ж не через нього сьогодні зустрілися, — нагадав Диявол. — Давай так, вони ж зараз люди, та ще й у глибокій комі. Що ми можемо вдіяти? Ми можемо залишити їх там і тоді, коли вони виправлять свої огріхи. Таким чином, вони будуть покарані, при цьому вони будуть разом, і моя дівчинка, — він кивнув у бік, куди пішла його підлегла, — зможе повеселитися з тілами, в яких вони перебувають. І всім добре! І закохані разом, — тут він театрально закотив очі, — і покарані, що провинилися, щоб іншим повадно не було, і ми, якщо що, реабілітуємо їх. А то навкруги одні ідіоти! Про що не попросиш, краще зробити самому, ніж їм пояснити! А цей тямущий попався. Та й твоя не промах! Он як обкрутила! Щось у ній, значить, є.

— Гаразд. Нехай так і буде.

— Хто б сумнівався!

— Навіщо ти голову морочив? Міг же одразу сказати, що задумав!

— А раптом би ти ідею краще підкинув!

Відповіддю послужив здивований і водночас глузливий погляд мудрих очей.

— Гаразд, проїхали. Вирішено, значить?

— Вирішено…