Читати книгу - "Game over, Олександр Юрійович Есаулов"

- Костюм на Шанин схожий… — сказав Рик і навіть озирнувся на стареньку.

- Ви обережніше, а раптом це пастка якась? Гірея на таке велика майстриня! Підійдеш допомогти, а виявиться, що це бомба з ногами, кісток потім не зберемо!

Друзі повернулися до кімнати й побачили, як закриваються двері потайного ліфта. Кадим зробив гігантський стрибок і встиг уставити ногу у вузьку щілину. Двері знову безшумно відчинилися.

- Ласкаво прошу! — він жартівливо відважив глибокий уклін і помахав перед собою рукою.

- Цікаво… — задумливо пробурмотів Рик.

- Ти про що? — запитав його безжурний Кадим.

- Чи не цим ліфтом відвезли Шану? Нас не було хвилину, ну півтори від сили, а її вже й слід загув, коли ми повернулися. А ліфт зроблений так, що, як не знаєш, ніколи не здогадаєшся. І знаходиться зовсім поруч із виходом. Треба думати, що саме так і було…

- Це… — подав нарешті голос Васла, — упхнули в ліфт і гуд бай! А ми по всіх поверхах… Як ці… Бобики які… І нічого! А вони, гади, ліфтом…

- Я не знаю, де ми вийдемо, — швидко заговорив Рик, — але йдемо, як глюки. Морди кам’яні, очі скляні, не сміятися й не розмовляти. Кадиме, тебе стосується особливо! Усе, замовкли.

Двері ліфта безшумно відчинилися, і друзі опинилися в невеликій кімнаті. Вона була зовсім порожньою. Рик штовхнув єдині двері й обережно визирнув. Нікого…

- Ідемо!

Як справжні глюки з кам’яними обличчями, усі четверо нахабно затупотіли коридором. Він був довжелезний і широкий, з безліччю дверей по обидва боки. Кадим присвиснув.

- Я тобі свисну! — шикнув на нього Рик.

- Та нам за рік ці кімнати не обшукати! Рику, треба щось придумати!

- Дивіться, ось причина їхньої неприступності, - Чипсет показав на грибки, які щільно стояли вздовж обох стін.

- Ну і що? — не розуміючи, запитав Кадим. — У нас же в замку теж грибки були.

- Саме так, у замку. Поки бійці перетворяться з цифри в тіла, поки по каналах відеокарти будуть перекинуті сюди, це ж скільки часу мине? А якщо їх постійно тут тримати, це ж скільки оперативної пам’яті треба? А так — поставили сигнальну систему, увімкнули перетворювачі й за лічені секунди наплодили, чого треба. Ти пройшов одну лінію оборони, а ось і наступна… А можуть працювати всі паралельно: одна верблюда робить, друга — бабок штампує. Нічого не скажеш, розумно!

- Агов, біте! — раптом почулося з-за спини.

- Тихо! — шепнув усім Чипсет. З кам’яним виразом обличчя він чітко виконав поворот і витягнув руки по швах. Друзі, забарившись усього на кілька секунд, повторили його рухи. У відчинених дверях стояв кілобайт.

- Ти й ти, до мене, — він тикнув пальцем у груди Чипсета й Васли, — інші — зайняти пост.

- Слухаюсь! — в один голос відповіли друзі.

Васла й Чипсет зайшли до кабінету. Удача усміхнулася їм на всі тридцять два: вони опинилися просто в кабінеті Гіреї! Сама чарівниця сиділа за столом і щось набирала на клавіатурі комп’ютера. Друзям показали місце за її спиною.

- Охороняти! — наказав кілобайт.

Глюки застигли в напружених позах. За кілька секунд до кабінету завели Великого Процесора. Його охороняли четверо бітів. ВП мав вигляд утомлений і недоглянутий. Одягнений він був у пом’ятий сірий костюм і такого ж кольору несвіжу сорочку. Тільки блакитна хусточка в нагрудній кишені піджака мала вигляд кокетливий і свіжий. Зовсім не до діла на голову була напнута бордова кепочка з довгим козирком, по якому в’яззю було вишито «Я дуже крутий».

Гірея відірвала очі від екрана монітора.

- Ну, пане Процесоре, що ви надумали?

- До мене треба звертатися з титулом Великий!

- Та облиште! Ви прекрасно розумієте, що давно вже ніякий не Великий!

- Тоді чого ж ти зі мною панькаєшся? Ах, бідненька! Кодів до інтерфейсу з матеріальним світом у тебе немає! Отож, поки коди в мене, я — Великий Процесор! А коди ти ніколи не одержиш!

- Поки коди у вас, ви залишаєтеся Великим Процесором? — перепитала вона. — Дуже добре! Тоді можете вважати, що ви давно вже не Великий, хоча, якщо чесно сказати, ще трішки Процесор. Трішечки. Ось стілечки, — Гірея показала на пальцях, якою, на її думку, маленькою стала його велич.

- До вашого відома, я практично зламала ваші коди, — вела вона далі. — Більше того, мої розвідники вже знаходяться там і дечим займаються. Не вирішене останнє питання: швидкість передачі в матеріальний світ перетворених цифрових тіл. Але й це питання я вирішу найближчими днями, якщо не годинами. Зовсім трохи, і я буду готова завоювати світ! Ви просто не знаєте моїх можливостей! Ви винайшли перетворення цифри в тіло, але не зрозуміли перспективи цієї великої технології. Ви не зрозуміли, що від віртуального тіла до фізичного — один крок. І я цей крок зробила! Що це мені дає? Дуже багато! Хто така людина? Шматок фізичної матерії з один раз заданими

властивостями й практично однаковими програмами. Хіба вона може що-небудь змінити, якщо не може змінити навіть саму себе? Людина не може відновити навіть волосинку на своїй голові! А я можу задати цифровому тілу будь-які параметри! Будь-які! Якщо я захочу, мої біти будуть літати, плавати під водою, однією рукою піднімати машини, ставати невидимими, стріляти з пальців, ніколи не хворіти, не страждати від голоду й спраги. Вони зможуть усе! Хіба люди зможуть перемогти таке військо? Ха!

Від цих слів у Васли під шоломом заворушилося волосся. Чипсет стояв блідий, як крейда. Тільки тепер вони зрозуміли, яка жахлива небезпека загрожує фізичному світу.

Великий Процесор тримався мужньо.

- Гіреє! — сказав він твердим голосом. — Ти навіть не уявляєш, наскільки близький твій кінець!

- Мій? Мій кінець? — зла чарівниця зареготала. — Зв’язати йому руки! — скомандувала вона охоронцям. — Не так! Руками вперед!

Далі почалася знайома процедура прив’язування рук до грибка.

- Мій кінець близький? — знущально перепитала чарівниця. — На цифру! — і піднесла до клавіші «Enter» свій довгий витончений палець.

І в цей напружений момент ніс Васли