Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Не відповідай, - радив Коля, насилу роблячи тверезий голос. - Повідомлення напиши, що все добре і тебе доставлять цілою і неушкодженою. Не потрібні йому зайві приводи для істерик.
Лєра стиснула губу і почала тикати по клавіатурі, кілька разів виправляючи написане.
Коля спостерігав за її спробами надрукувати розумне повідомлення і зусиллями стояти, не хитаючись, але останнє виявилося складнішим.
- Непогано тебе понесло, подруго, - можливо, він стояв так само, просто не помічав. - Назад на таксі поїдемо, тому що на таких підборах далеко не втечеш.
- Є від кого тікати? - вона підкурила, затиснувши телефон під пахвою.
- Від мене, наприклад.
Лєра засміялася, ледь цигаркою не подавившись. Вона була занадто п'яною, щоб задумуватися над сенсом слів, та й чи мав він значення зараз? Краще вдавати дурепу, ніж пробувати розібратися.
- Може, це слова алкаша, але мені зараз так добре, - вона затягнулася і злегка похитнулася, дивлячись у нічне небо, окутане хмарами. Дим повільно наповнював її легені, від чого приємне запаморочення перетворювалося на легку ейфорію.
- Я бачу, - посміхнувся Коля.
Лєра опустила очі, коли почулося сповіщення про нове повідомлення.
- Дивись, що Аня відповіла, - вона показала їхній чат у телеграмі.
На фотографію Влада з книжкою Аня написала "Який милий". З її вуст це звучало дикувато, і про всяк випадок Лєра вирішила пояснити:
"Це Влад".
Відповідь прийшла відразу ж:
"Де тут блюючий смайлик?"
Вони реготали довго і голосно, а докуривши, повернулися до клубу, тільки не в основний зал, а до Влада. Сиділи поруч і розважали, як могли, розповідаючи п'яні історії, від яких у нього вуха в'янули. Коли час перевалив за дві ночі та його зміна закінчилася, вони втрьох вирушили додому.
22
Лєру і Колю було чути на весь коридор гуртожитку. Вони йшли, тримаючись за ручку, сміялися з кожного слова одне одного і постійно чіплялися до Влада, який старанно вдавав, що не знає їх, хоч і їхали вони в одному таксі.
В темному коридорі, де принципово ніхто і ніколи не вмикав світло, вони помітили Дениса Палагнюка, який виходив з кімнати Влада, а побачивши трьох друзів, здригнувся від несподіванки.
- Кого я бачу! - вигукнув Коля, не в змозі контролювати гучність свого голосу.
- Привіт, - Влад потиснув другові руку. - Куди пропав?
Денис провів долонею по світлому волоссю і відповів:
- Із батьками в Туреччині відпочивали. Така нудьга, що не передати.
Поки він ділився враженнями про поїздку, здебільшого з Владом - єдиним, хто виглядав тверезим, - паралельно привітав Колю й обійняв Лєру.
Минулого року хлопці доволі непогано спілкувалися між собою, щоправда, влітку Денис був відсутній у гуртожитку, а на початку навчального року поїхав і ось тільки повернувся.
Він жив недалеко від університету, міг би насолоджуватися життям на власній території, але віддав перевагу кімнаті з трьома сусідами, пояснюючи це тим, що справжній студент зобов'язаний пожити в гуртожитку. Він часто пропадав удома і так само часто з'являвся тут, коли потрібно втекти від батьківського контролю.
- А у вас що нового? - запитав Денис.
- За Філа чув?
- Так, у курсі. Я ж першого ще тут був.
- Точно, забув, - Влад стукнув себе по лобі й згадав, як друг на кухні споював дівчат. Сам Влад був п'яний не менше, тому в пам'яті відклалося небагато.
- Добре, мені вже час, - Денис ще раз потиснув хлопцям руки, обійняв Лєру, яка майстерно вдавала з себе тверезу, і зник.
- Треба ще в нього запитати, - повільно запропонував Коля. - Раптом він щось бачив.
- Ага, приблизно те, що й зараз, - відповів Влад. - Ваші п'яні пики.
- Не найгірше видовище.
- На п'ятницю нічого не плануй, нам ще до бабки Філа їхати.
Вони зайшли в кімнату і побачили Аню, що сиділа перед ноутбуком і грала в онлайн-гру. Екран не видно, але судячи з нервових натискань по клавіатурі та мишці, на паузу поставити не можна.
- Аню-ю-ю, - вила Лєра. - Ти чого не спиш?
- Без тебе не спиться.
- А-а-а-а, - тримаючись за Колю, вона почала стягувати туфлі. - З-з-звідки ти знаєш Руслана? - її язик почав заплітатися.
Аня підняла очі й смикнула бровами.
- Ми хвилюємося, - продовжила вона. - Особливо...
Влад, що стояв у дверях, пройшов повз, злегка зачепивши її плечем. Хід думок Лєри несподівано змінився.
- Особливо я.
- Просто давній знайомий, - Аня вимкнула гру. Прибрала ноутбук, взяла із зарядки телефон і повернулася за стіл.
Коли запитань більше не залишилося, Коля впав на ліжко. Звісив ноги в черевиках, а руки розкинув у сторони. Лєра впала поруч, не помічаючи, як щось тисне в живіт. Коля з його загальмованою реакцією спробував прибрати руку, але разом із цим притягнув Лєру до себе.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ігри в помсту, Світлана Бонд», після закриття браузера.