Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"

Великий зал навіть у саме галасливе свято залишався вільним, темряву розбавляла світломузика. З двох боків від танцмайданчика столики, які зазвичай займали в першу чергу. Другий поверх вважався забороненою зоною - там мешкали віп-гості. Хоча, на думку багатьох, єдина особливість цього місця - висота, звідки видно всіх і кожного, а загалом нічого нового.

Діджей з довгою бородою і гулькою крутив популярні пісні в обробці. До нього раз у раз кидалися дівчата, щоб замовити наступну пісню, але щоразу він показував рукою на навушники та відвертався. З протилежного боку - на барі двоє працівників фізично не встигали обслуговувати кожного, бо був постійний наплив відвідувачів, які наполегливо вимагали холодні напої.

Коли алкоголь вдарив у голову, Лєра і Коля вирушили на танцмайданчик, де занурилися в ритми музики, забуваючи про все на світі. Їхні тіла рухалися у такт, розчиняючись у мелодіях і світлових променях, що перепліталися навколо.

В задушливому приміщенні, забитому людьми, вони не змогли довго танцювати й зовсім скоро повернулися до бару за добавкою. Там на них чекав Влад. Знявши синю кепку, яку, на зло начальству, носив козирком назад, сів на високий стілець і замовив колу.

- Розчаровуєш, - сказав Коля, дивлячись на непитущого друга.

- Мені ще вас додому на плечах тягнути, - пожартував той.

Лєра і Коля синхронно закотили очі.

Відпочивши, вони повернулися на танцмайданчик. Влад, користуючись короткою перервою, пішов із ними, але музика, що тут грала, його не приваблювала. Тому він дістав навушники, встромив у вуха й увімкнув важкий рок - єдине, що йому було до душі.

Всяка безтурботність зникла, коли він побачив свого сусіда Костю, який сидів за одним зі столиків. За ті секунди, що Влад спостерігав за ним, встиг помітити, як до Кості підійшов якийсь хлопець, сунув купюру, а той обережно передав щось у відповідь. Це був приклад недбалості, яку нещодавно згадував Коля.

Влад знав, що Костя іноді приходив сюди барижити травою та іншою дурнею. У них навіть домовленість була, що все це залишиться непоміченим. Влад мовчав, щоразу спостерігаючи одну й ту саму сцену, бо в разі порушення домовленості, Костя розповів би всім про минулу роботу свого улюбленого сусіда. Про те, як півроку тому Влад також штовхав наркотики молоді, залишав закладки в темних безлюдних місцях і робив усе, що від нього вимагали. Добре, що встиг вчасно зіскочити. Але минуле не залишало навіть зараз. Доводилося мовчати. Про все. За це він ненавидів Костю ще сильніше.

Нервово зітхнувши, Влад повернувся до бару, дістав телефон і швидко написав повідомлення Кості: «Не так помітно». Потім потягнувся до своєї склянки, в якій залишився лише лід. Напруга відчувалася у всьому тілі, як завжди після таких моментів, коли треба робити вибір між правильним і безпечним. До нього підійшли Лєра і Коля, обоє із втомленими, але задоволеними обличчями.

- Піду на своє законне місце, - Влад неохоче сповз зі стільця і глянув на Колю: - А ти Лєру не загуби.

Через півгодини, коли музика вже втратила свою магію, а ноги ледве тримали від втоми, Лєра і Коля вирішили, що на сьогодні досить. Голови були запаморочені алкоголем, і раптом дуже захотілося палити.

Вони вийшли з танцювального залу в хол, де сидів Влад: кепка козирком назад, у руці книжка. Лєра навіть непомітно зробила фото - рідкісний кадр серйозного й зосередженого братика. Потім кинула фотографію в їхній чат, поставила б на аватарку, але п'яний мозок випадково забув, як це робити.

До кінця зміни Влада залишалося не більше години, тому вони вирішили зачекати його десь тут. А поки - скрасити час за чимось шкідливим. Підійшли до нього й обидва зробили невинні обличчя.

- В тебе цигарки є? - запитала сестра.

- Ой, а хто це в нас там кидає? - пригадав Влад, але відмовляти не став. - Та беріть, - він дістав із кишені пачку Мальборо. - Дві, я так розумію? - він кинув погляд на Колю.

- Дві, - погодився друг.

Отримавши бажане, вони вийшли на вулицю. Нічний вітер, холодний і пронизливий, одразу ж змусив Лєру здригнутися. Вона інстинктивно обхопила себе руками, але холод пробирався крізь сукню, попри алкоголь, що все ще пульсував у крові. Коля, помітивши її стан, зняв піджак і накинув їй на плечі, одночасно притискаючи ближче до себе, наче намагався передати хоча б краплю тепла.

Лєра втупилася носом йому в шию і втомлено видихнула, обпалюючи шкіру гарячим диханням. Коля і сам почав покриватися мурашками, тільки вже не від холоду. У відповідь він міцніше притискав її до себе, відчуваючи, як між ними зростає напруга.

- Я надто п'яний, а ти торкаєшся губами моєї шиї, - прошепотів він.

- Ти теплий, - задоволено зазначила Лєра. Коли усвідомила, що відбувається, відскочила на пару кроків.

Коля поліз у кишеню за запальничкою, яку завжди носив із собою, незалежно від того, збирається палити чи ні, - звичка. Лєра дістала з сумочки телефон і витріщилася в розпливчасті літери.

- Мені Марк дзвонив, - винувато промовила вона. - Три рази.

Коля підкурив цигарку і кивнув.

- Хоча ні, чотири, - Лєра дивилася на дисплей, що сповіщав про черговий дзвінок. - Він хотів забрати мене з клубу, а я не можу відповісти, бо він по голосу зрозуміє, що я п'яна.