Читати книгу - "Наречений у спадок , Олесь Король"

-Я думаю нам не слід цього робити. 

Він надто серйозно дивився мені в вічі. 

-Чому? Що нам заважає кохати один одного? Я ж відчуваю, що ти також бажаєш мене. 

Хлопець, знітившись, вислизнув з моїх обіймів. 

-Так я бажаю тебе. Бажаю настільки сильно, що боюся не встояти і наробити дурниць. Дурниць за які потім ти будеш мене зневажати. - Палко вигукнув  він. 

-Ні! Не буду. - заперечила я. - І ти не можеш мене залишити одну. Мені страшно... Я боюся. А , що якщо хтось прийде до мене посеред ночі щоб заподіяти мені шкоду? Я навіть не зможу захистити себе. 

Денис м'яко посміхнувся і ніжно торкнувся рукою моєї щоки. 

-Не певен , що вони посміють зайти так далеко. Так. Вони шахраї, але не вбивці. 

Останнє він сказав без усілякої впевненості в голосі. Я лише сумно похитала головою. 

-Вони вже робили це...- ледь чутно прошепотіла я і почервоніла наче в тому, що сталося була моя вина. 

-Що? Про, що ти? 

Його голос гнівно затремтів, а в очах спалахнуло характерне сяйво. Я не поспішала з відповідю, добре розуміючи до чого це зможе призвести. А, що якщо він піде до Мирчі виясняти відносини? Я боялася за себе , ще більше я боялася за нього. Боялася, що з моєї вини з ним може трапитися якесь лихо. 

-Софі...- він до болю стиснув мою руку. - Що сталося цієї ночі? Я маю знати, щоб змогти захистити тебе. Будь ласка розкажи мені. 

І я розповіла про нічний візит Мирчі і про його спроби вчинити насильство, і про те, що якби не кіт то йому це вдалося б скоріш за все. Денис уважно вислухав мене ні разу не перебивши. Та коли я замовкла він рішуче піднявся і направився до дверей. 

-Денис! Ти куди? - налякано вигукнула я. 

-Піду до того виродка. Невже ти думаєш, що я йому це так залишу?

Він кинув на мене погляд сповнений праведного гніву. Я злякалася не на жарт. Хто знає які в них плани на нас. Не варто їх недооцінювати. 

-Ні будь ласка...- заблагала я.- Не потрібно. 

-А якщо він знову спробує це зробити?

-Не спробує. Ти ж не дозволиш йому правда? Денисе не йди... благаю. Краще залишся біля мене. Мені буде так спокійніше. 

Я ладна була розплакатися. 

Хлопець неохоче повернувся і присів на краєчок ліжка. Він з ніжністю дивився на мене. 

-Ти ж розумієш, що це не можна так залишити? 

-Я розумію. - погодилася я з ним. - Та мені страшно. Я не хочу щоб з тобою трапилося щось лихе. Краще лягай поруч. Мені буде так спокійніше. 

Чесно кажучи я дуже боялася , що він не стримається і все ж таки спробує вияснити відносини з Мирчею. Денис надто швидко погодився зі мною . І мені варто було щось запідозрити, але я була надто безпечна. До того ж  я почувалася не надто добре. Тому коли він слухняно примостився біля мене я лише зраділа і притулилася до нього. Хлопець обійняв мене. В його обіймах мені стало легко і спокійно. Тепло його тіла зігрівало, а тихе, розмірене сопіня заспокоювало. Я міцно обійняла його, ніби передчуваючи біду, що вже нависла над нами наче меч Дамакла.  Я не помітила як заснула. Крізь сон я чула чиїсь сердиті голоси і щось гупнуло наче хтось впав. Швидкі кроки по коридору і тиша. 

Коли я прокинулася то в кімнаті вже було темно. Дениса поруч не було і це не на жарт налякало мене.  Я хотіла було встати з ліжка та різкий біль в хворій нозі нагадав мені про мою нічну пригоду і я була змушена відмовитися від цієї затії. 

Він повернеться. Він можливо пішов в туалет чи в душову. Він обов'язково повернеться і все буде добре. Намагалася заспокоїти я себе, та сердце говорило мені зовсім інше. І Денис не повернувся

Я все ж таки підхопила застуду і всі ці дні пролежала в гарячці. Я надто тьмяно пам'ятаю події цих днів. Пам'ятаю як часто приходила до мені Марина Аласі і намагалася напоїти якоюсь настоянкою, а я все відмовлялася і лише коли з'явилася Ірка з кухликом гарячого молока з медом і запевнила мене, що це вона готувала я погодилася випити. Чомусь я була впевнена, що економіка хоче мене отруїти. Мирча також заходив мене провідати. Та варто було йому з'явитися в моїй кімнаті як я майстерно удавала , що сплю. Не знаю скільки днів я пролежала в лихоманці важко сприймаючи реальність, але якогось ранку я відчула себе краще. У всякому разі мене більше не лихоманило і не нудило. Я навіть з'їла весь курячий суп, що принесла мені подруга і вперше за ці дні хвороби я відчула його смак. Я навіть попросила добавки і Ірка з радістю принесла ще, а на додачу велетенський кусень пирога з яблуками і кухлик гарячого молока з медом. Пиріг ми розділили на двоє. 

-А де Денис? - поцікавилася я, жуючи пиріг. 

Наскільки я пам'ятаю він за ці дні ні разу не зайшов до мене, що було більш ніж дивно. Особливо після нашої з ним розмови. Можливо мої надто швидкі дії і натяки на щось більше ніж звичайні поцілунки налякали його, хоча мені здавалося , що він не з лякливих. 

-Він поїхав додому. Ви ж квитки купили. А так як ти захворіла і не могла нікуди їхати він поїхав сам. - Надто безпечно відповіла Ірка і байдуже стенула плечима. 

-Як поїхав? 

Я не могла повірити в почуте. Моє серце болісно стислося в грудях , а до горла підступила ота зрадлива грудка. Я дивилася на подругу очима повними сліз. 

-На потязі, я так розумію. Ви ж квитки на потяг купували. 

Вона спокійно взяла кусок пирога і відправила його до рота. Я відчула як сльози самі біжать з моїх очей і нічого не могла з тим вдіяти. 

Як він міг так вчинити зі мною? Він же обіцяв, що не залишить мене. Я не хотіла вірити в почуте та Ірка не могла брехати мені. Та й навіщо їй це взагалі було потрібно? Я згадала наш останній поцілунок сповнений ніжності і почуттів. І те як він розлютився коли почув про нічний візит Мирчі. В той момент він був схожим на лицаря з книг Вальтера Скота. А потім мені артгадалос як він відмовився від близькості між нами. Його слова про те , що я пожалкую якщо віддамся йому. І все стало зрозумілим. Він вже тоді прийняв рішення поїхати. Він знав, що кине мене саму, наодинці з цими шахраями які переслідують невідомі мені цілі. Він все спланцв зарання і єдине на, що йому вистачило шляхетнсті - це хоча б не скористатися моєю слабкістю.