Читати книгу - "Провалля 2, Євгеній Шульженко"

​Макар теж побачив сценку та радості не відчув. Навпаки, груди сильніше стиснув біль. Стало важко дихати. Він хвилювався. Неймовірно хвилювався. Адже розумів, що скоро зустріне Діану. Але чи буде вона живою? Три роки. Це так довго.

​Аж раптом, з іншої сторони від будинку, почувся тонкий писк. Спочатку це був один голос. До нього швидко приєднався другий та третій. За лічені секунди, тишу порушили сотні голосків. Тонких, огидних. Паніка затремтіла. Середині кожного.

​- Це щури? – спитала спантеличена Поліна, глянувши через плече Арсенія, - що вони роблять в цій дірі?

​- Мене більше цікавить те, як вони можуть жити в цьому місці? – хрипким голосом запитала Міра, - тут немає що їсти! Ні тварин, ні рослин, - поглянула на Олеся, - вони рослини взагалі їдять?

​- Мені не хотілось би про це говорити, - мовив Віктор, знявши запобіжник на пістолеті, - але у щурів дуже розповсюджений канібалізм. Вони можуть жити де завгодно та, коли не мають їжі, вбивають один одного, - нервово засміявся, - до того ж йдуть на це добровільно та з радістю.

​- Біжимо! – крикнув Арсеній, підхопивши Поліну на руки, - нам потрібно негайно потрапити в будинок. Я впевнений, що ми будемо смачнішими за їх братів та сестер.

Поліна потягнулась до кишені та вихопила телефон. Знайшла гіроскоп та увімкнула. Показала рукою на північ та тихо застогнала від страху. Друзі кинулись в темряву, тремтячими руками освітлюючи дорогу. Без слів та затримки. Вони не мали права загубитись. Не мали права впасти. Це буде коштувати життя.