Читати книгу - "Рекурсія, Блейк Крауч"

навіть вдячний долі за таке знання. Його батько помер від аневризми аорти, коли Баррі було п’ятнадцять років, помер раптово, несподівано. Зате тепер у нього є кілька років на прощання з мамою. І він покаже їй, що любить її, поділиться всім, що в нього на серці. Від усвідомлення цього факту Баррі напрочуд комфортно. Нещодавно йому навіть спало на думку, що насправді все життя — таке собі розтягнуте в часі прощання з рідними та близькими.

Сьогодні Баррі взяв із собою Меґан, і дочка тепер грає з бабусею в шахи. А він сидить біля вікна, мати наспівує щось фальцетом, який завжди глибоко хвилював Баррі. Він слухає та одночасно стежить за грою й позирає на перехожих за вікном.

Попри старі технології, що оточують зусібіч, та деколи знайомі заголовки в газетах, у Баррі зовсім нема відчуття, що він живе в минулому.

Цю реальність він відчуває саме як тепер. Пережите дуже вплинуло на Баррі, він дивиться на час уже не так, як дивився колись. Можливо, Вінс мав слушність. Може, все так і відбувається, як він казав: одночасно.

— Баррі?

— Так, мамо?

— Відколи це ти став такий задумливий?

Баррі всміхається:

— Не знаю. Це, напевне, на мене впливає четвертий десяток.

Мати уважно дивиться на сина й повертається до гри лише тоді, коли Меґан робить хід.

* * *

Вдень Баррі живе, по ночах спить.

Він ходить на вечірки, на яких уже бував, дивиться матчі, котрі вже бачив, та розкриває справи, давно здані в архів.

Час від часу Баррі згадує відчуття дежавю, що виникало в нього в попередньому житті. Тоді йому вічно здавалося, що він робив раніше те, що робить, бачив раніше те, що бачить.

І він запитує себе: а може, ті дежавю — це примари фальшивої дійсності, її тінь на реальному тлі?

Гелена

22 жовтня 2007 року

Гелена знову сидить за стареньким письмовим столом у затхлих нетрях неврологічного корпусу в Пало-Альто, захоплена в самісіньку мить переходу зі спогаду до реальності.

Біль від смерті в капсулі ще свіжий: у легенях пече від кисневого голоду, нестерпна вага паралізованого серця, паніка та страх, що план не спрацює. І ні з чим непорівнянні радість та полегша, коли нарешті запустилася програма реактивування спогаду і спрацювали стимулятори.

Слейд казав правду. Без ДМТ це те саме, що дивитися фільм, який вже бачив тисячу разів. Цього разу вона проживає свій спогад.

Навпроти за столом сидить Чжи Ун. Його лице стає дедалі чіткішим. «Тільки б не зрозумів, що до чого», — думає Гелена. Вона ще не опанувала свого тіла. До неї долинають уривки фраз — фрагменти знайомої розмови.

— …у захваті від вашої статті про унаочнення пам’яті, яку надрукував «Нейрон».

Повертається контроль над м’язами. Кінчики пальців, тоді руки, ноги… Ще трохи — і можна буде кліпати очима та ковтати. Врешті тіло стає цілком підконтрольне Гелені, вона відчуває його, усім своїм єством повертається в себе-молодшу.

Гелена ковзає очима по стінах. На них зображення мишачих спогадів, зроблені з високою розділовою здатністю.

Ще мить тому вона була за сто сімдесят три милі від узбережжя Північної Каліфорнії, в майбутньому, від якого її відділяють неповні два роки.

Помирала в деприваційній капсулі на третьому поверсі Слейдової платформи.

— Все добре? — питає Чжи Ун.

Їй вдалося! Боже ж ти мій, її план спрацював!

— Так. Перепрошую, що ви казали?

— Мій роботодавець у захваті від вашої роботи.

— Ваш роботодавець має ім’я?

— Е-е, це залежить…

— Від чого?..

— Від того, як складеться наша бесіда.

Знов брати участь у тій самій розмові здається і цілком нормальним, і водночас — дико сюрреалістичним. Це, безперечно, найдивніша мить її життя. Гелені насилу вдається зосередитись.

Вона дивиться Чжи Уну в очі й каже:

— Чому я взагалі маю розмовляти з кимось, не знаючи, кого він представляє?

— Бо гроші, які дав вам Стенфорд, закінчуються за півтора місяця.

Він витягує зі шкіряної сумки темно-синю теку — її грантову заявку.

І поки Чжи Ун зваблює Гелену перспективами співпраці з його босом та обіцяє золоті гори, вона їсть поглядом теку й думає: «Я зробила це! Створила крісло, і воно набагато потужніше, ніж я могла уявити».

— Потрібна команда програмістів, що допоможе скласти алгоритм для комплексної каталогізації та проєкціювання пам’яті. Обладнання для дослідів на людях.

Імерсивна платформа для проєкціювання недискретних спорадичних ремінісценцій.

Гелена створила платформу. І вона функціонує.

— Гелено?

Зараз Чжи Ун дивиться на неї через її стіл, який нагадує зону стихійного лиха.

— Слухаю!

— Ви хочете працювати з Маркусом Слейдом?

Тієї ночі, коли Рід повісився, вона прокралася в лабораторію, зайшла в систему, скориставшись кодом, який створив їй Радж перед від’їздом, — і про який ніхто не знав, — та записала спогад про цей епізод: як у стенфордську лабораторію до неї заявляється Чжи Ун.

Цей візит залишив у мозку Гелени достатньо сильний слід, щоб повернутися по ньому. Після цього вона запустила програму реактивації, приготувала суміш препаратів і о пів на четверту ночі залізла в капсулу.

— Гелено? Ваше слово? — озивається Чжи Ун.

— Я залюбки працюватиму з містером Слейдом.

Чжи Ун видобуває з сумки ще один документ і простягає їй.

— Що це? — питає Гелена, хоча й без того знає. Вона вже підписувала його — у тій реальності, яка перетворилася на хибний спогад.

— Угода про наймання і про конфіденційність. Без перегляду умов. Гадаю, ви погодитеся, що умови напрочуд щедрі.

Баррі

Січень 2008 року — травень 2010 року

І знову життя схоже на життя. Минають дні, залишаючи відчуття однаковості та стрімкості подій, і що далі, то менше Баррі думає про те, що він проживає їх наново.

Гелена

22 жовтня 2007 року — серпень 2010 року

У ліфті ще витає аромат одеколону Чжи Уна. Гелена підіймається на перший поверх неврологічного корпусу.

Востаннє вона була в стенфордському кампусі майже два роки тому. Тоді ж востаннє відчувала під ногами твердий ґрунт.

Тепер її до сліз зворушує зелень трави і дерев. Снопи сонячного світла, які пронизують тремтливі крони. Квіткові запахи. Співи пташок, яких ніколи не почуєш у морі.

Погідний осінній день. Гелена раз у раз зиркає на екранчик розкладаного телефона. Вона досі не може остаточно повірити, що повернулася в 22 жовтня 2007 року.

Її джип чекає на неї на факультетській стоянці. Гелена сідає на нагріте сонцем сидіння, видобуває ключ із надр наплічника.

Незабаром вона летить по шосе, і