Читати книгу - "Рекурсія, Блейк Крауч"

Вдома у Сан-Хосе Гелена складає у валізу одяг, фотографію батьків у рамці та шість найважливіших для неї книжок: «Про будову людського тіла» Андреаса Везалія[32], «Фізику» Арістотеля, «Математичні начала натуральної філософії» Ісаака Ньютона, «Про походження видів» Дарвіна і два романи — «Незнайомця» Альбера Камю та «Сто років самотності» Габріеля Гарсіа Маркеса.

У банку Гелена знімає всі свої заощадження. Неповних п’ятдесят тисяч доларів. Десять тисяч вона забирає готівкою, решту кладе на брокерський рахунок і виходить під полуденне сонце з білим конвертом, на вигляд занадто тонким.

При виїзді на «одиничку»[33] Гелена зупиняється заправитись. Розплатившись, кидає кредитку до смітника, підіймає тент і вмощується за кермом. Вона не знає, куди їхати. У плані, що складався серед ночі на платформі, такого пункту не було. Розум охоплює то збудження, то жах.

У тримачі для чашок завалялися десять центів. Гелена підкидає монетку й ловить затиллям лівої долоні.

Орел — вона їде на південь.

Решка — на північ.

* * *

Дорога звивається вздовж скелястого берега, кількома сотнями футів нижче траси в сірій імлі шумить море.

Вона летить крізь кедрівники.

Повз прибережні миси.

Через відкриті всім вітрам голі вершини.

Минає закинуті на край світу містечка, такі маленькі, що язик не повертається назвати їх містами.

Першої ночі Гелена зупиняється в придорожньому мотелі «Тімбер коув» — це в кількох годинах їзди на північ від Сан-Франциско. Мотель, недавно підрихтований, стоїть на стрімчаку, нижче якого — море.

Вона сидить одна коло ями для вогнища з келихом вина, виготовленого за якихось двадцять миль звідси, милується заходом сонця і міркує, на що перетворилося її життя.

Дістає телефон подзвонити батькам, проте не наважується.

У ці хвилини Маркус Слейд саме очікує, що вона от-от прибуде на його стару платформу для початку роботи над кріслом. Можна не сумніватися: Слейд свято вірить, що він один в цілому світі знає про фантастичні можливості крісла. Не дочекавшись прибуття Гелени, він не просто запідозрить, що вона зробила, — він весь світ перериє, щоб відшукати її. Адже без Гелени він може забути про створення крісла чи, в певному сенсі, його реконструкцію.

Він може навіть скористатися її батьками, щоб дістатися до неї.

Гелена кладе телефон на землю і трощить його підбором.

* * *

Вона їде далі «одиничкою» на північ, лише робить невеличкий гак, щоб побачити чорний піщаний пляж на дикому Загубленому узбережжі, де вже давно хотіла побувати.

І далі понад Тихим океаном на північний захід, через ліси секвої та повз приморські містечка.

За кілька днів Гелена — в канадському Ванкувері. Подальший шлях біжить береговою лінією Британської Колумбії, через міста й села, і далі — одним з найпрекрасніших диких закутків з усіх, що вона колись бачила.

За три тижні, мандруючи просторами Північної Канади, Гелена проти ночі потрапляє в бурю.

Вона зупиняється в придорожній таверні на околиці маленького міста, яке виникло тут завдяки золотій лихоманці, вмощується на стільці в барі з дерев’яними панелями, п’є пиво й точить ляси з тутешніми аборигенами. Палає вогонь у масивному кам’яному каміні, в шибку шкрябається перший сніг.

* * *

У певному сенсі поселення Гейнс-Джанкшн, що в окрузі Юкон, справляє враження такої самої віддаленості від цивілізації, як і морська платформа Слейда. Селище в канадській глушині, посеред вічнозеленого лісу, біля підніжжя закутого в льодовиковий панцир хребта.

Тут вона для всіх Марі Ідей[34]: ім’я позичила в першої серед жінок лауреатки Нобелівської премії, яка відкрила явище радіації, а прізвище — в улюбленої авторки гостросюжетних трилерів.

Гелена знімає кімнатку на горішньому поверсі, щовихідних працює в барі — неофіційно, за готівку.

Грошей вона не потребує. Вона знає майбутнє, її інвестиції вже в найближчі роки принесуть їй мільйонні прибутки.

Але корисно бути чимось зайнятою, а крім того, ні в кого не виникатимуть запитання, звідки в неї гроші.

Геленина кімната — сама простота: ліжко, комод і вікно, за яким — найпорожніше у світі шосе. Та її це влаштовує. У неї з’являються знайомці (не друзі) — через бар і містечко проходить чимало проїжджого люду, і час від часу вона прикрашає свою самотність невеличкою любовною пригодою тривалістю в двадцять чотири години.

Так, Гелена самотня, та, схоже, тут цей стан вважають нормою.

Вона швидко розуміє, що Гейнс-Джанкшн — це особливе місце для особливих людей.

Людей, які шукають спокою.

Людей, які шукають, де сховатися.

І, звісно, для людей, які шукають перше й друге.

Гелені бракує роботи, яка триматиме в напрузі її розум.

Бракує лабораторії.

Бракує мети.

Не дає спокою думка: як сприйняли батьки її зникнення?

Щодня, щогодини вона картає себе за те, що не працює над створенням крісла, яке допомогло б зберегти хоча б найголовніші спогади й навички таким самим хворим, як її мама.

Гелені вже спадало на думку, що розрубати цей вузол проблем можна було б, скажімо, убивши Слейда. Дотягтися до нього — раз плюнути: просто телефонуєш Чжи Уну, так і так, мовляв, передумала, пристаю на вашу пропозицію. Але в неї рука не підійметься. Може, це й погано, але вона не з того тіста.

І Гелена втішає себе тим, що кожен день, прожитий нею в цьому ізольованому закутку, ще не відомому Слейдові, захищає світ від загрози, яку може принести її винахід.

* * *

За два роки Гелена дістає через даркнет фальшиві документи й посвідчення особи, переїжджає на Аляску, в Анкоридж, і починає працювати асистентом в одного університетського нейробіолога, добросердого чоловіка, який ні сном ні духом, що його помічниця — одна з найперших величин у цій галузі. Вона цілими днями опитує хворих, що страждають від хвороби Альцгеймера, тиждень за тижнем і місяць за місяцем фіксує погіршення їхньої пам’яті, коли недуга, прогресуючи, просто вбиває особистість. Вона не сподівається, що ця її робота призведе до кардинальних зрушень, але вона займається улюбленою справою, та й розум не простоює без діла. Якби Гелена залишилася в Юконі, то нудьга й безцільність тамтешнього існування точно довели б її до депресії.

Бувають дні, коли їй аж свербить узятися до створення МЕГ-мікроскопа й апарата для реактивації, які могли б урятувати тих, кого вона опитує, зберегти їхню пам’ять і спогади, що визначають їхню суть. Та це надто ризиковано. По-перше, Слейд