Читати книгу - "Книги згорілої ніжності, НМ"

Люцифер не міг повірити, що сталося. Вона, його Рафаель, яку він любив, яку він намагався захистити від самого початку — померла в його руках. Він відчув, як її життя згасало, як останні частки її душі залишали цей світ.

Дівчина заплющила очі, її тіло стало холодним і безжиттєвим. Вона більше не відчувала його обіймів, не чула його голосу. Всі її надії, всі її боротьби, все це було припинено одним ударом меча. Він не зміг її врятувати.

Люцифер опустив голову, його обличчя спотворене від болю і розпачу. Він не відчував нічого, окрім глибокої порожнечі. Тіло Рафаель, якому він колись обіцяв захист, зараз стало бездушною оболонкою, що нічого не могло змінити.

— Ти... не могла... — прошепотів він, відчуваючи, як важкість втрати впала на його плечі, мов гора.

Меч, що все ще знаходився в її тілі, був свідченням того, що навіть у найтемніші часи, коли вони обоє були готові боротися за своє щастя, війна забрала у них усе.

Тільки порожнеча і темрява залишалися.

Вогонь навколо них продовжував розгоратися, поглинаючи книги, пам'яті і всі спогади про те, ким вони були. Люцифер, залишивши Рафаель на землі, підняв голову до неба і почув звук битви, який вже не мав жодного сенсу.

Він знав, що його серце більше ніколи не буде цілим.

Люцифер обережно взяв її на руки, немов боячись, що навіть найменший рух може забрати її назавжди. Вона була такою легкою, такою ніжною, навіть у смерті. Його погляд був порожнім, наповненим болем і глибокою тінню втрати, яку він не міг сприйняти.

Світ навколо нього здавався розмитим, як у кошмарі. Звуки битви, запах вогню, крики — все це стало далеким, немов він більше не належав до цього світу. Все, що залишалося для нього, це вона. Її мертве тіло, що більше не дихало в його обіймах.

Кроки Люцифера були важкими, наче земля під ногами стала неприступною. Він не знав, куди йде. Йому більше не важливий шлях. Не важливо було, що буде далі. Всі битви, всі ідеали, вся ця нескінченна війна зливалася в один величезний чорний розрив, в якому не було місця для надії.

Він пройшов через руїни, через хаос, що залишили по собі бої. Його крила тремтіли, а серце билося зі страшною швидкістю, ніби намагаючись втиснути у себе те, що залишалося від живого світу.

Він не сказав жодного слова. Лише нестримна біль та тиша наповнили цей момент.

Люцифер дійшов до темного лісу, де зупинився. Земля тут була м'якою, і навіть повітря здавалося холодним і важким. Він став на коліна, притискаючи її до себе, не в змозі відпустити. Він залишив її тут, вічно на руках. І все, що залишилося, це порожнеча, яка поглинала його.

"Я не зміг врятувати тебе", — подумав він. "Я був її... коханим, але цього недостатньо".

І ось, в глибині лісу, він залишив її, як останню частину себе, яку не міг забрати з собою.

І це була остання битва, яку він програв.

Люцифер відчув, як його серце завмерло. Він підняв голову, не вірячи своїм очам. Перед ним стояла Рафаель, але вже не тіло, а світла, прозора постать, яку обгортала м'яка аура. Вона була такою ж прекрасною, як і раніше, але тепер її очі не мали того болю, який він бачив у них до того.

"Коханий..." — її голос звучав тихо, але чітко, наче луна в безмежному просторі. Це було більше, ніж просто слово. Це було послання, послання любові, яка не зникла, не згоріла в полум'ї війни. Це була частина неї, яка залишилася навіть після смерті.

"Я тебе кохала..." — вона додала, її голос розцвітало, наповнюючи темряву теплом.

Люцифер не зміг стримати сльози, які катилися по його обличчю. Він просто сидів, не в змозі зрозуміти, що сталося, але відчував її присутність поруч. Вона була тут, хоча й у вигляді духа, але вона була.

"Рафаель..." — він прошепотів, не вірячи. Він простягнув руку, але вона була невидима для нього. Він не міг її торкнутися, але її слова залишалися. Вони залишилися у нього в серці.

"Ти не винен. Ти зробив все, що міг..." — її голос був спокійним і теплым, її присутність була майже фізичною, але не могла зцілити його біль.

Люцифер закрив очі, відчуваючи, як її енергія обвиває його, як ніжний вітер, що приносить на собі запах її волосся, її тепла.

"Я завжди буду з тобою, в твоєму серці, навіть якщо ти цього не бачиш. І моя любов до тебе ніколи не зникне", — додала вона, її образ став ставати все менш чітким, а потім і зовсім розчинився в повітрі.

Люцифер залишився один на темній землі, його серце тепер не тільки важке від болю, але й від любові, яка не зникла навіть після її смерті.

"Я тебе люблю, Рафаель..." — прошепотів він в тишу. І з цього моменту він знав, що вона завжди буде з ним, навіть якщо більше не зможе бути поруч фізично.

Люцифер стояв на краю прірви, темне небо навколо нього було затягнуте чорними хмарами, що поглинали останнє світло. Біль у його серці став нестерпним, і думка про те, що він більше не побачить Рафаель, не витримав його душа. Він не міг уявити собі життя без неї, і, можливо, це було його найбільше покарання — залишитися живим, коли всі його надії були зруйновані.

Його рука стиснула кинджал, і він відчував, як холод металу проникає в шкіру. Кожен крок до краю був останнім вибором. Він дивився на темний безмежний горизонт, де все було втрачене. У його серці була порожнеча, біль і темрява, яких він не міг більше витримати. Він закрив очі, уявивши, що там, десь далеко, Рафаель чекає на нього.

"Але я не зможу бути з тобою, Рафаель... Я не заслуговую на це," — прошепотів він в тишу, його голос був глухий від болю.

І він зробив це.

Різке різання повітря, кінець. Всі думки розсіялися, і в один момент він відчув, як його тіло починає поступово втрачати силу. Тіло, яке більше не мало сенсу.

Але раптом, коли темрява вже почала поглинати його повністю, він почув її голос. Голос, який лунав у його голові, як відгомін його найглибших бажань.

"Люцифер..." — її голос звучав таким ніжним і спокійним. Це була Рафаель. Але як? Вона ж була мертва.

"Не роби цього," — прошепотіла вона, і це було так чітко, що навіть в мороці, в якому він опинився, він відчував її присутність. "Я не хочу, щоб ти страждав. Я тебе люблю, але ти повинен жити. Я хочу, щоб ти жив."