Читати книгу - "Це війна!, Ана-Марія Еріш"

Я неабияк здивувався, коли тоді Тейлор погодилася зіграти мою дівчину перед батьками. Щиро. Бо не думав, що вона на таке взагалі погодиться. Це ж не її стиль — прикидатися кимось заради мене. Та вона просто кивнула і сказала: «Добре».

І хоча ми обидва розуміли, що це гра, вона справді вела себе дуже переконливо. Адже я знав, що їм не дуже сподобається те, що їх син зустрічається з музикантом. Для моїх батьків музикант — це щось ненадійне, тимчасове, несерйозне. Вони хотіли бачити поруч зі мною когось «перспективного». А не дівчину з гітарою й яскравими поглядами на світ.

Я бачив справжні емоції матері під цією фальшивою посмішкою. Вона намагалася триматися, бути привітною, але її очі... вони ніби кричали. І мені стало ніяково, бо я знав, як це виглядає. Дивно, що їм вдалося стримуватися та не висказати все Тейлор. Хоча, можливо, тільки з поваги до мене. Та дівчина відчувала цю атмосферу. Я бачив, як вона напружилась. Як її усмішка поступово згасала. І, певно, вона не раз пошкодувала, що погодилася.

Звичайно, після того, як я повернувся додому, відвізши дівчину, батьки почали розказувати, що вона мені зовсім не підходить. Вони не стримувалися вже. Мовляв, вона не з нашого кола, несерйозна, і взагалі – не той варіант. І хоч я це й так знав, але чути таке було не зовсім приємно. Навіть образливо. Адже Тейлор — не просто дівчина з музикою, вона — справжня. І в ту мить, я доволі різко відповів їм. Не витримав. Сказав більше, ніж варто було, мабуть. Але не жалкував.

Зараз вони вже не можуть змусити мене зробити це, адже фінансово я не залежу від них. Нарешті. Я самостійний, і це додає мені впевненості. До того ж в будь-який момент можу з'їхати в квартиру, яку мені заповідав дідусь. Там усе готове — меблі, простір, тиша. Я цього не роблю лише тому, що мене попросили батьки. І, мабуть, через якісь сентиментальні речі, бо в глибині душі я ще тримаюся за цей дім.

Та, відчуваю, зовсім скоро доведеться, бо мені набрид їх постійний контроль. Постійні зауваження, очікування, стандарти. І тоді я стану абсолютно вільним. Вперше. Зможу сам обирати, з ким бути, чим жити і куди рухатися. Хоча, я їм вдячний, що вони таки вмовили вступити на акторський, адже мені це справді подобається. Я знайшов себе в цьому. І хоч шлях не простий, я готовий йти. А там хто знає, як складеться життя...