Читати книгу - "Як течія річки"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Тому якщо ти хочеш увійти в гармонію зі своїм коханням або своєю битвою, навчися реагувати швидко. Поводься грамотно й не дозволяй, щоб твій так званий життєвий досвід перетворював тебе на машину. Користуйся цим досвідом лише для того, щоб слухати «голос серця». Навіть якщо ти не згоден із тим, що тобі підказує цей голос, шануй його й дослухайся до його порад: він знає, в яку мить тобі ліпше діяти і в яку мить ліпше ухилитися від дій.
Так треба поводитися в коханні та у війні.
На Синіх горах
Наступного дня після того, як я прибув до Австралії, мій видавець повіз мене до національного парку неподалік від Сіднея. Там, у гущавині лісу, яким поросли так звані Сині гори, існують три скельні форми, схожі на обеліски.
– Це Три Сестри, – сказав мій видавець і розповів таку легенду:
Чаклун прогулювався зі своїми трьома сестрами, коли до нього підійшов найуславленіший воїн тих часів.
– Я хочу одружитися з однією з цих прегарних дівчат, – сказав він.
– Якщо одна з них вийде заміж, то двох інших вважатимуть негарними. Я шукаю таке плем’я, де воїнам дозволялося б мати по три дружини, – відповів чаклун і пішов геть.
Багато років він ходив по австралійському континенту, але такого племені не знайшов.
– Принаймні одна з нас могла би бути щасливою, – сказала одна з сестер, коли вже вони постаріли й стомилися від багаторічного ходіння.
– Я помилився, – сказав чаклун. – Але тепер уже пізно цьому зарадити.
І перетворив трьох сестер на кам’яні брили, щоб той, хто там проходив, міг зрозуміти, що щастя однієї людини, не означає нещастя для інших.
Як можна непогано прилаштуватися на відлюдді
Араш Хеджазі, мій іранський видавець, розповів мені історію про чоловіка, який, шукаючи святості, вирішив зійти на високу гору, забравши із собою лише той одяг, який був на ньому, й там займатися медитацією протягом решти свого життя.
Але незабаром він зрозумів, що одягу йому не вистачить, бо він бруднився дуже швидко. Він спустився з гори, пішов до найближчого села й попросив дати йому ще одягу. Позаяк селяни знали, що цей чоловік прагне до святості, вони подарували йому нові штани та сорочку.
Відлюдник подякував і повернувся до каплиці, яку він будував на вершині гори. Уночі він будував стіни каплиці, дні присвячував медитації, їв плоди з дерев і пив воду з ближнього джерела.
Через місяць він виявив, що миші гризуть одяг, який він вивішував сушитися. Оскільки відлюдник хотів приділити всю увагу своєму духовному обов’язку, він знову спустився в село й попросив, щоб йому подарували кота. Селяни, шануючи духовний пошук відлюдника, задовольнили його прохання.
Минув тиждень, і кіт мало не помер із голоду, бо відмовився годуватися фруктами, а всіх мишей швидко переловив. Відлюдник спустився в село й попросив молока. Позаяк селяни знали, що він просив молоко не для себе – що, зрештою, він постановив годуватися лише тим, що пропонувала йому природа, то йому знову пішли назустріч.
Кіт, не гаючись, випив молоко, тож відлюдник попросив, щоб йому позичили корову. А що корова давала більше молока, ніж треба було котові, він сам почав пити його, щоб не пропадало. Через короткий час – дихаючи свіжим гірським повітрям, годуючись плодами з дерев, медитуючи, п’ючи молоко й роблячи фізичні вправи – відлюдник перетворився на вродливого чоловіка. Дівчина, яка піднялася в гори, шукаючи вівцю, закохалася в нього й переконала його, що він потребує дружину, яка робила б усі хатні справи, поки він спокійно віддавався б медитації.
Через три роки відлюдник був уже одружений і мав двох дітей, трьох корів, володів садом фруктових дерев і керував центром медитації, куди вишикувалася величезна черга людей, які хотіли познайомитися з чудесним «храмом вічної молодості».
Коли хтось запитував у відлюдника, як він усе це розпочав, він відповідав:
– Через два тижні по тому, як я сюди прийшов, у мене було лише дві зміни одягу. Миша почала гризти одну з них, і…
Але кінець його історії нікого вже не цікавив; усі були переконані, що перед ними розумний негоціант, який вигадав свою легенду для того, щоб підняти ціну перебування у храмі.
Чайна церемонія
У Японії я брав участь у відомій чайній церемонії. Ти заходиш у невеличку кімнату, там тобі подають чай і більш нічого. Але все це обставлено таким ритуалом і церемоніями, що повсякденна практика перетворюється на єднання з Усесвітом.
Учитель чайної церемонії Окакуса Касуко пояснив мені, що саме відбувається.
– Чайна церемонія символізує прекрасне й просте. Усі її зусилля зосереджені на спробі досягти Досконалості через недосконалі рухи повсякденного життя. Уся її краса полягає в тій пошані, з якою вона реалізується.
Якщо звичайна зустріч для пиття чаю може піднести нас до Бога, то важливо не знехтувати десятки інших можливостей, які трапляються нам протягом дня.
Хмара й дюна
«Усім відомо, що життя хмар надто мінливе, але також дуже коротке», – писав Бруно Ферреро. Ось іще вам одна історія.
Одна молода хмаринка народилася з великої бурі над Середземним морем. Але вона не мала часу, щоб як слід там вирости, потужний вітер погнав усі хмари до Африки.
Коли вони досягли материка, клімат змінився. Жарке сонце сяяло в небі, а внизу лежав золотий пісок пустелі Сахари. Вітер і далі гнав їх до південних лісів, бо над Сахарою майже не падав дощ.
Потім так само, як ото відбувається з молодими людьми, відбувається й з молодими хмарами: вона вирішила втекти від батьків і від старших друзів, щоб пізнати світ.
– Що ти хочеш робити? – запитав у неї вітер. – Пустеля вся однакова. Повернися до гурту, й ми подамося до центру Африки, де є гори й високі дерева!
Але молода хмара, бунтівна від природи, не послухалася; вона потроху знизилася, аж поки полетіла на крилах лагідного вітерцю понад золотими пісками. Пролетівши чималу відстань, вона помітила, що одна з дюн усміхається до неї.
Хмара побачила, що ця дюна також молода, щойно утворена вітром, який полетів далі своєю дорогою. Вона була зачарована її золотавим волоссям.
– Добридень, – сказала вона. – Як тобі живеться тут унизу?
– Я маю товариство інших дюн, сонця, вітру й караванів, які іноді тут проходять. Іноді тут буває жарко, але доводиться терпіти. А як живеться там, угорі?
– Там також є вітер і сонце, але моя перевага в тому, що я можу літати в небі й бачити багато цікавого.
– Моє
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як течія річки», після закриття браузера.