BooksUkraine.com » Публіцистика » Твори у дванадцяти томах. Том дванадцятий 📚 - Українською

Читати книгу - "Твори у дванадцяти томах. Том дванадцятий"

207
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Твори у дванадцяти томах. Том дванадцятий" автора Джек Лондон. Жанр книги: Публіцистика / Сучасна проза / Пригодницькі книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 29 30 31 ... 186
Перейти на сторінку:
лунав голос Гієрмо. — Але ж з цього вам не буде жодної користі, бо гроші лишаться в криниці.

Запала мовчанка: ті, хто був на землі, радились очима, що їм тепер робити.

— А грінго ідуть собі далі, — хвилювався Торес. — Добра дисципліна у ваших підлеглих, сеньйоре Мар'яно Верхара-і-Іхосе! Вмієте ви їх привести до послуху!

— Це не Сан-Антоніо, — виправдувався начальник. — Це хучітанська глушина. Мої пси добрі тільки в Сан-Антоніо. В цих джунглях із ними треба поводитись лагідно, а то вони здичавіють. Тоді що станеться з вами й зі мною?

— І все через те клятенне золото! — похмуро погодився Торес. — Через цього грінго, що зв'язує правосуддю руки золотими шворками, можна стати соціалістом.

— Срібними шворками, — поправив начальник поліції.

— Ідіть ви під три чорти! — вилаявся Торес. — Ви самі сказали, що це не Сан-Антоніо, а хучітанські джунглі, і, виходить, тут я можу справити вас до дідька. Хто винний, що ви такий запальний? Навіщо нам весь час сперечатися, коли наш добробут залежить від того, чи ми будемо триматися разом?

— До того ж, — долинув голос Гієрмо, — води тут нема й на два фути, й ви не можете мене втопити. Я стою на самому дні і тримаю в руці чотири круглі срібні долари. Дно встелене грішми. Що ж, ви покинете мене чи дасте десять песо за те, що я бабраюсь тут? Вода смердить, наче розкопане гробовище.

— Так, так! — гукнули поліцаї в колодязь.

— Що так? Кинете чи дасте десять песо?

— Дамо десять песо! — хором закричали всі.

— На бога, швидше! — підганяв начальник поліції.

Знизу почулися хлюпання та лайка, і з того, як ослабла натягнена мотузка, поліцаї зрозуміли, що Гієрмо виліз із відра й шукає монет.

— Складай їх у відро, голубчику, — порадив згори Рафаель.

— Я кладу їх у кишеню. Якщо я складу їх у відро, ви витягнете гроші, а мене забудете в криниці.

— А мотузка витримає таку вагу? — запитав Рафаель,

— Мотузка, може, й не витримає, зате я витримаю і не вдамся, — сказав Гієрмо.

— А якщо мотузка ввірветься… — почав був знову Рафаель.

— На це е рада, — озвався Гієрмо. — Спускайся ти! Тоді я вилізу перший, потім ми витягнемо гроші, а наостанці тебе. Так буде справедливо.

Рафаель скрививсь і не відповів нічого.

— Ну що ж, ти лізеш, Рафаелю?

— Ні, — відказав той. — Клади все срібло в кишені та вилазь хутчіш!

— А чорт би забрав ваше поріддя і мене разом з ним! — нетерпеливився начальник поліції.

— Я вже не раз так казав, — промовив Торес.

— Ану ж тягніть! — гукнув Гієрмо. — Я забрав усе, крім смороду. Мені вже нема чим дихати. Тягніть скоріше, як не хочете, щоб я загинув разом з трьомастами доларів. А тут більше ніж триста доларів. Він, мабуть, спорожнив свою торбу, той грінго.

На той час утікачі були вже далеко попереду. Вони саме спинилися, бо стежка пішла круто вгору, і негодованим засапаним коням треба було трохи відпочити. Там Френк наздогнав своїх супутників.

— Тепер я ніколи не подорожуватиму без грошей, — захоплено сповістив він, описуючи картину, що її бачив з-за огорожі занедбаного обійстя. — Знаєш, Генрі, помираючи й виряджаючись до неба, я й то заберу з собою добрячу торбу з золотом. Навіть і там вона може допомогти мені позбутися того, що мені судилося. Якби ви бачили! Вони гризлися біля колодязя, немов коти з псами. Боялися спускати когось у криницю з тими грішми, що він назбирав перед тим. Вони забули про всяку дисципліну. Начальникові довелось погрожувати револьвером, щоб змусити спуститись найменшого й найлегшого з них. А той, як спустився, почав вимагати в них гроші за роботу. А коли він виліз, решта порушили обіцянку й почали наминати йому боки. Вони лупцювали його ще й тоді, як я йшов звідти.

— Але тепер твоя торба порожня, — сказав Генрі.

— І це найбільше непокоїть мене, — погодився Френк. — Якби я мав досить доларів, вони б ніколи нас не впіймали. Боюся, я був занадто щедрий. Я не знав, що вони такі злидарі. А тепер я скажу вам таке, що у вас очі рогом полізуть. На чолі загону разом із начальником поліції йде Торес, сеньйор Торес, сеньйор Альварес Торес — елегантний добродій, давній приятель усіх Солано. O, Торес лютує, що вони запізнюються! І мало не посварився з начальником поліції, що той не може впоратися зі своїми підлеглими. Так, сеньйори, і він послав начальника під три чорти. Я виразно чув, як він сказав, щоб той забирався під три чорти.

Ще за п'ять миль далі, коли коні Леонсії та її батька зовсім знесиліли і дорога завернула в глибокий темний яр, Френк попросив решту валки не спинятися, а сам залишився ззаду і, відставши від них на п'ять хвилин ходу, добровільно перейняв на себе обов'язок прикривати загін.

Через деякий час, вийшовши туди, де росла тільки густа трава, він був прикро вражений чіткими слідами конячих копит із полумисок завбільшки. У ямки понатікало темної, густої рідини, в якій його досвідчене око відразу впізнало нафту-сирець. Та це були тільки перші її сліди, вона просочувалася сюди зі струмочка, що тік вище і був, очевидно, рукавом головної річки. Метрів за сто він побачив і саму річку, що стікала зі стрімкого узбіччя й утворила б водоспад, якби то була вода. Та, бувши нафтою, густою як меляса, вона немов котилася згори, як і годиться мелясі. І тут Френк вирішив зробити засідку, щоб не тьопатись по липучому багні. Він сів на скелю, поклав поруч себе з одного боку рушницю, а з другого автоматичного револьвера, скрутив цигарку й почав прислухатися, ось-ось сподіваючись почути ходу своїх переслідувачів.

А побитий пеон, що йому загрожували нові побої, підганяючи свою виснажену шкапу, їхав верхом ущелини трохи вище від того місця, де сидів Френк. Якраз біля самого джерела нафти коняка впала. Штурхаючи шкапу ногами, він примусив її підвестися з землі, а як почав ще й лупцювати ломакою, вона прожогом утекла в хащі. Та перший день пеонових пригод, дарма що він сам і не знав про це, на тому не скінчився. Він також підібрав під себе ноги на камені, силкуючись не вмочити їх у багно, скрутив цигарку, запалив її й почав роздивлятись на нафту, що витікала з джерела. Раптом він почув голоси і з ляку заховався в зарості, що підступали до самого джерела. Звідти він побачив, як підійшло двоє людей і, повернувши залізне колесо, зменшили річку, що виливалась із джерела.

— Годі! — скомандував один, здавалося, старший. — Ще один

1 ... 29 30 31 ... 186
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори у дванадцяти томах. Том дванадцятий», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Твори у дванадцяти томах. Том дванадцятий"