Читати книгу - "Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв"

У європейській барній культурі алкогольне частування врегульовує поведінку людей, які зібралися за столом. Пригощання присутніх — досить поширена практика і ввічливим уважається, коли всі учасники по черзі пригощають присутніх алкоголем. Осушування чарок — надзвичайно складний і символічно завуальований ритуал. Пригощання алкоголем є публічним виявом дружнього ставлення, часто навіть важливішим за його вживання.

У ХVІІІ столітті в Парижі правила ввічливості передбачали, що чоловіки, які пили вино, пригощали новоприбулих, навіть якщо ті не були членами їхньої компанії. Частування алкоголем було ритуалом, який прирівнювався до привітання, коли пили за здоров’я іншого. Пригощання вином уважали виявом добрих манер, ввічливості та питанням честі. Коли хтось розділяв напій з іншим, він тим самим робив йому честь262.

Частування алкоголем навіть у цивілізованій Франції не завжди відбувалося згідно з усіма правилами цього вишуканого мистецтва. Людина може виявляти гостинність, однак це не те саме, що невміння рахувати. Старий вислів про те, що безкоштовних обідів не існує, стосується також культури вживання напоїв. Один чоботар, який жив у Парижі у ХVІІІ столітті, скаржився, що почастував свого друга алкоголем у шинку, а коли настала його черга купувати випивку, той відмовився, через це вони побилися. За версією «друга», чоботар обізвав його обманщиком і хоча він купив-таки йому випивку, чоботар лише продовжив нарікати263.

Дармоїди церемонним джентльменам зазвичай обходилися дорого. Вони напивалися задурно і стверджували, що пили тільки тому, що «це від них вимагається». Деколи намагалися вислизнути на вулицю, не заплативши, і лишити останнього за столом платити за всіх264.

Давні, присвячені богам ритуали вживання алкоголю з часом секуляризувалися, і люди почали пити для виявлення почуття спільності, братерства і дружнього ставлення. З виявом дружби і солідарності пов’язана традиція частувати присутніх по черзі та зобов’язання пригощати у відповідь. Коли барна культура набула більшої популярності, вона все ж не втратила рис ритуалу. Частувати по черзі стало зобов’язанням: кожен член компанії пригощає всіх присутніх. Порушення правила означає вилучення зі спільноти265.

В японській культурі вживання напоїв черговість є джерелом усього: п’ючи саке, дотримуються норм ввічливості, хазяїн наливає чарку гостю, а той, своєю чергою, наливає хазяїну. У Фінляндії аналогічним звичаєм було рукостискання. Пивний кухоль із вушками передавали за столом по колу з рук у руки, і той, хто давав і брав кухоль, подавали один одному руку. Ручкатися перестали лише в середині ХІХ століття, коли молодь почала насміхатися над улюбленим звичаєм старих людей266. У Шотландії чоловіки пили віскі в колі друзів. Один чоловік передавав пляшки іншому, тому пригощання віскі вважають виявом чоловічої дружби і солідарності267. У багатьох культурах сприймають за хамство наливати лише собі. Часто того, хто наливає лише собі, вважають п’яницею.

Коли у спільноті панує рівність, усі її члени ставляться один до одного з повагою. Вони частують присутніх алкоголем по черзі, супроводжуючи частування виголошенням тостів, які переростають у застільну бесіду. Тоді кожен дарує або ж «частує» компанію історією268. Бесіда за столом не обов’язково має бути на якусь конкретну тему, зазвичай їй передує виголошений на чиюсь честь тост. У п’яному стані таке провернути вдається особ­ливо добре.

За цією чаркою поміркуємо про частування, гостинність і дружбу. Чому ми п’ємо, коли запрошуємо когось у гості? Чому слово «vieras»[33] використовується на означення як чужоземця, так і знайомого, запрошеного на свято? Чому хазяїн перед тим, як почастувати інших, пробує вино першим?

У дощових лісах Борнео у штаті Саравак живе плем’я даяків, яке викликало щире зацікавлення в небайдужих до випивки західних мандрівників. Даяки відомі своєю гостинністю і передусім здатністю вживати алкоголь у великих кількостях. Гіди розповідають туристам про так званий етикет longhouse. До чужинців, незалежно від того, звідки вони приїхали, ставляться дуже приязно і пригощають їх алкогольним напоєм під назвою «фуафе», виготовленим із рису чи ареки. На етикетці вказано, що єдиний прийнятний спосіб уживання напою — випити туак[34] залпом. Даяки переконані, що після цього чужинець увесь вечір насолоджуватиметься піснями і танцями.

Можна припустити, що між дощовими лісами Саравака і шведським столом лежить довгий духовний шлях, однак шведські застільні церемонії не надто й сильно відрізняються від даякських. Спершу подають шнапс. Назва «шнапс» походить від старого скандинавського слова snappen, що означає ривок269. Воно, поза сумнівом, указує на традиційний спосіб уживання шнапсу — залпом. Першу чарку п’ють за господиню і виголошують тост. Той, хто виголошує тост, піднімає свою чарку, називає ім’я того, за кого п’є, і каже skåll. Потому шнапс випивають, а чарку тримають кілька секунд, перед тим як поставити на стіл. Кожен із присутніх за столом повинен цокнутися, і за кожного повинні цокнутися інші270. Після цього шведи, як і даяки, переходять до застільних пісень.

Хоча культура виголошення тостів видається відмовкою для вживання алкоголю, не слід забувати, що вживання їжі і напоїв — ритуальна діяльність, вияв гостинності та дружнього ставлення. Символічного значення, яке має вживання їжі і напоїв, не применшують ніде у світі.

Римські історики описували бенкети, на яких гостинність не була належним чином виявлена. Пліній Старший і Пліній Молодший критикують господарів, які самі вживають краще вино, ніж подають гостям, і які під час їжі заміняють добре вино на погане271. «Я всім подаю однакову їжу, адже кличу гостей не для того, щоб позбиткуватися над ними, а щоб їх почастувати», — пише Пліній Молодший272.

Римський поет Марціал, що жив у І столітті, глузував з однієї хазяйки, яка насолоджувалася сетійським вином, а гостям натомість подавала темне розведене, «чорну отруту». Ювенал також безцеремонно висміяв Віррона, безкультурного і хамовитого хазяїна, який сам їв гусячу печінку й трюфелі, а його