Читати книгу - "Кожен день – інший. Щоденник"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Друге. Я прочитала рецензію на автобіографічний роман Степана Процюка, і мені раптом стало легко: таки не годиться влаштовувати бенкет під час чуми, роздавати підсолоджені піґулки, як це робить вся сучасна світова література і, особливо, дитяча. Так можна втратити імунітет. Землетрус і радіоактивна катастрофа в Японії показали, що людство не вміє виживати і захищати себе. Воно приспане солодкими піґулками. Сам роман я теж читала, але ще не встигла виокремити в ньому те, що мені потрібне. Або просто не прийшов час.
30.05.2012
Дощ у Городку
Мені подобається подорожувати, бо це як гра в невидимку. У моїх поїздках є щось дитяче. Я знаю, що ніхто не ставитиметься до мене серйозно, і тому просто спостерігаю. Якщо захочу виявити себе, то почнеться промивання мізків і втратиться невинність сприйняття. Їхати вперше кудись з кимось — це те саме. Я повинна перша прокласти стежку. В мені прокидається інстинкт самозахисту, і я жодного разу не втрапляла в халепу. І в мені також прокидається почуття довіри до світу, і він розкривається переді мною. Отже, все гаразд. Якби ці відчуття перенести на щодень, мета моя була б досягнута. Але потрохи воно зрушується, хоча невідомо: може якогось дня я втрачу пильність Робінзона Крузо і стану жертвою людожерів. Учора мене захопив дощ у Городку і пощастило купити синій просторий дощовик, що зразу звело нанівець усю мою мімікрію. Але все закінчилось добре. Вбога книгарня з попсовими дитячими книжечками і шпаргалками нагадала мені про культурний вакуум, в якому перебуває більшість українців. Неможливо все це наповнити, без того, щоб не вийти з ґетто.
Серце Ягайла, поховане в тутешньому костелі, теж ув’язнене, теж у ґетто.
2.06.2012
* * *
Вчора я подумала, що переросла літературну творчість як спосіб самовираження, але наразі не маю альтернативи. Хоча може не існувати потреби в самовираженні. Мають бути якісь інші форми духовного буття. Ми творимо, щоб отримати щось навзамін. У цьому сенс будь-якої потреби. Щоб розібратись у цьому, я б не хотіла звертатись до східних духовних практик, а пошукати вирішення проблеми в самій собі. Життя моє захаращене словами. У ньому немає тиші і втіхи від життя як пригоди. Звідси й утома, і прагнення зачинити за собою всі двері.
4.06.2012
Більґамес
Чому мене все життя так вабить Шумер, а не, наприклад, Єгипет чи Індія? На це варто пошукати відповідь. Мої роздуми над історією — це постійне додавання клаптиків, які врешті змінюють бачення того чи іншого явища. Сам текст Епосу про Ґільґамеша мене не вразив так, як його сюжет. Натомість я була глибоко пройнята простими словами найдавніших гімнів чорноголових, бо шумерами їх назвали завойовники. Тепер я зрозуміла, що написана сумішшю двох мов поема, яка має глибоке коріння, затьмарює сприйняття цієї надзвичайно глибокої історії про безсмертя. Більґамес пірнає на дно морське, знаходить траву, але засинає на березі. Його розум спить. Тоді змія викрадає траву, і він залишається ні з чим. Повертається в Урук, який, можливо, вже захоплений ворогами. Розчарований і спустошений. Народ радіє цій порожній оболонці. Історія колонізації чи передчуття історії колонізації?
6.06.2012
Бібрка
Я йшла дорогою поміж зелених пагорбів, ставків і городів. Пора першого сінокосу. За цим не видно було й міста, маленького, але впертого містечка Бібрка. Те, що мене виманило на околицю, було не старовинним будинком, а недобудованим і покинутим домом, всередині якого пустили коріння дерева. Хтозна, чому господарі його залишили.
Дорогою я дійшла до колишньої німецької колонії, впізнала її по солідних, але вже геть зруйнованих стайнях, а там почалася траса. За нею у квітах спочивав великий гарний триповерховий дім, теперішня лікарня, але що там було до цього, невідомо. Іноді не хочеться питати, просто бути невидимою. Хоча тепер безпечно. Існує одне правило — ніколи не їздити по таких місцях в суботу чи неділю. Місцеві люди стають аґресивними від випитого. Напевно, так усюди.
Увечері я читала «Записки вчительки» Уляни Кравченко. У свої 23 роки вона твердо знала, чого хоче. Я свій вибір зробила тільки тепер, але наші вибори схожі. Невипадково Бібрка притягнула мене сюди. Непомітна містика — яку видно, лише відійшовши трохи далі.
9.06.2012
Бен-Гур
«Бен-Гур» повернув мене в Єрусалим до стін Старого міста. Я згадала літніх арабських жінок, які торгували кинзою і м’ятою вранці на вулиці, що починалась від Далматинських воріт. Вони виростили її в горщиках тут же, серед каменю. Принаймні я в це повірила, бо бачила всюди крихітні садочки, де навіть дерева подекуди ростуть у горщиках. Тут вміють шанувати рослини і тут вони — диво. У
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кожен день – інший. Щоденник», після закриття браузера.