Читати книгу - "Фарисеї, або Неоголошена війна Україні"

Станіслав Белковський, який свого часу досить тісно співпрацював із Ю.Тимошенко, був посередником між нею та Б.Березовським і навіть зустрічався із Юлею Володимирівною на дачі Олександра Волкова в Осокорках під Києвом, висловив у пресі і на зустрічі зі мною ряд дуже цікавих відомостей, у тому числі про її московські візити. Зокрема, 26 січня 2006 року газета «Україна Молода» опубліковала інтерв’ю із С.Белковським, де він торкається московських домовленостей Ю.Тимошенко. Він стверджує, що на переговорах у Москві значне місце посідали саме питання постачання газу в Україну та можливість заміни скандально відомого «Росукренерго» на іншого посередника. Із слів С.Белковського випливає, що газова криза і навіть її роз’яснення ретельного готувалися у Москві. Ось фрагмент цього інтерв’ю.

Запитання: «Про йомовірні домовленості Тимошенко і Путіна говорили багато. За вашою версією конкретно у чому вони полягали?»

Відповідь: «У тому, що на піку газової кризи, яка мала припасти на кінець січня і початок лютого цього року, Тимошенко домовиться про постачання середньоазіатського газу через іншого посередника, зокрема «Ітеру» за ціною 110–115 доларів. Це Юлією Володимирівною було б оголошено як величезний ціновий успіх. А Путін гарантував би транзит чероез Росію з єдиною метою — зруйнувати і знищити Ющенка, якого він ненавидить як переможця Помаранчевої революції. Але цієї домовленості із Тимошенко після 4 січня більше не існує. Для Юлії Володимирівни підписання угоди на початку січня було несподіванкою». [63]

У чому полягала суть газових планів розповів на сторінках «України Молодої» один із лідерів російської демократичної опозиції, екс-міністр економіки Росії, дупутат Держдуми Іван Стариков: «Я впевнений, що Путін готовий віддати газ за низькою ціною, аби потім отримати українського Прем’єра з розширеними повноваженнями, якого можна буде смикати за ниточки з Кремля. Мати такого прем’єра заповітня — мрія Путіна.» [64]

Цілком зрозуміло, що коли б за допомогою Ю.Тимошенко газовий конфлікт вдалося вирішити, то її рейтинг неодмінно б сильно зріс і майже гарантував повну перемогу на парламентських виборах 2006 року.

Однак, цього не сталося, бо вранці 4 січня 2006 року угоду про постачання газу Росія і Україна підписали. До речі, це сталося у зв’язку із дорученнм В.Путіна керівництву «Газпрому» — зробити все, аби до 9 години ранку за московським часом угода була підписана. Президент Росії спішив тому, що на 10 годину ранку за середньо-європейським часом Європейський Союз мав розглянути питання щодо газового шантажу Росії, засудити її та застосувати до неї санкції. Консолідована позиція країн Заходу та США загрожувала В.Путіну непередбачуваними неприємностями, тому він вимушений був рятувати власну репутацію. Ось чому не вдався початковий задум і не були дотримані інші домовленості, які мали дуже серйозно вплинути на українські парламентські вибори. Звичайно, що перед загрозою міжнародних неприємностей якісь передвиборно-газові плани в Україні мали відступити на п’ятий план.

Як пише С.Белковський: «Щасливий платонічний роман дав тріщину 4 січня, коли «Газпром» і «Нафтогаз України» підписали відому угоду, що врятувала Україну від вимерзання. В угоді про Юлію Тимошенко не було ні слова. Просто «Газпром» дуже не любить «Ітеру» і ніяк не хотів мати з нею справ, навіть незважаючи на дачні посидіння В.В. і В.Ю. Це й викликало істерику «газової принцеси», крики про «зраду національних інтересів» і голосування разом з ПР, КПУ і СПДУ(о) за відставку уряду Єханурова».

Щодо персони Ю.Тимошенко, то вкрай настороженими для українців мають бути такі слова російського політолога Станіслава Белковського: «Будучи обмеженою зобов’язаннями перед Кремлем, Юлія Володимирівна не може робити деякі кроки». [65] Що це за кроки він не пояснив. Але хіба допустимою є ситуація, коли політик, не кажучи вже про керівника держави, має якісь особисті зобов’язання перед керівництвом сусідньої країни? Такий факт може свідчити лише про його залежність і вразливість, і це ще м’яко сказано, а якщо це так, то хіба такий «політик» може принести користь власній країні та її народу?

Звичайно, що всіх хитросплетінь російської влади відносно України ми знати не можемо, однак навіть із відкритих джерел можна почерпнути чимало цікавого і пізнавального для українців.

17 грудня 2005 року радіостанція «Эхо Москвы» випустила в ефір чергову вечірню програму «Проверка слуха». Мету програми сформулював її ведучий Віталій Димарський: «Вимоги Москви платити за газ за ринковою ціною та їх політичні наслідки для України».

У передачі взяли участь публіцист Леонід Радзіховський, депутат Держдуми Росії Олександр Лєбєдєв і відомий політолог Глєб Павловський. Передача була довга і цікава, а стенограма її велика, тому наведу лише окремі, найбільш характерні епізоди, які стосуюються Юлії Тимошенко. Під час обговорення питання, що станеться в Україні у разі припинення газопостачання, присутні у студії зійшлися у думці, що коли економіка України «затріщить, то природньо затріщить і Ющенко по всіх швах», — це слова Л.Радзіховського, провідного публіциста «Известий». У такому випадку, вважали співрозмовники, можуть спалахнути великі антиросійські настрої в Україні, особливо, коли до народу звернеться Президент. У такій ситуації Росії потрібно шукати в Україні силу, яка була би до неї прихильна, але відкрито про це не говорила, як то роблять Регіони Януковича. Такою політичною силою, на думку присутніх у студії, може бути лише Юлія Тимошенко. «Вона ніяк не вважається проросійською і на ній не лежить каїнова печатка проросійського кандидата. А у цій ситуації коли народ (український — Д.Ч.) осатаніє на Росію, то це дійсно каїнова печатка проросійського кандидата. Це перше. Друге. Вона вчасно зіскочила з корабля і тому на ній не лежить відповідальність за нинішню ситуацію. Тому