Читати книгу - "Фарисеї, або Неоголошена війна Україні"

А ось ще один Московський аргумент на користь Юлії Тимошенко, цитую мовою оригіналу: «В острой ситуации всегда выигрывает наиболее отмороженый или говоря более академично — более харизматичный политик… В ситуации когда народ может осатанеть, всегда выигрывает тот кто может стать во главе сильно приподнятого народа. В этои ситуации их панночка с ее горящими глазами имеет очень хорошие проходные данные», — підбив підсумок той же Л.Радзіховський і з ним погодилися всі присутні.

Ось так цинічно московські політики говорять про український народ, вони навіть після Помаранчевої революції вважають, що українці все ще не випростувалися, але таки бояться, що вони, через відключення газу, можуть «осатаніти». Тому для такого випадку їм і потрібна саме Ю.Тимошенко.

Досить показово, що ведучий оголосив для радіослухачів голосування: кого Росія має підтримати на українських парламентських виборах — Януковича чи Тимошенко? Протягом двох хвилин зателефонувало 1990 осіб, з них 54 % висловилися за Ю.Тимошенко і 46 % за В.Януковича.

Нагадаю, що ця передача відбулася 17 грудня 2005 року, тобто задовго до загострення газового протистояння України та Росії, яке вже тоді радник Призедента Росії Глєб Павловський назвав «газовою війною». До цієї війни Росія готувалася ретельно. А метою кожної війни, як відомо, є поневолення противника. У цій, заздалегідь планованій Росією, війні московські політики і представники російської влади готували Ю.Тимошенко роль таємного союзника, тобто, п’ятої колони.

А ось думка газети «Комсомольська правда», яку у Москві називають улюбленим виданням Володимира Путіна. Вона завжди виступає з позицій офіційного Кремля і першою озвучує нові напрямки російської політики, вміло готує громадську думку до планованих дій Президента Росії. Ось і 27 грудня 2005 року «Комсомолка» (не плутати з подібним виданням в Україні — Д.Ч.) друкує велику статтю про Юлію Тимошенко «Юля краса длинная коса». Ця стаття є демонстрацією зміни вектору Кремля стосовно російських союзників в Україні та ролі у цьому процесі Ю.Тимошенко, тому вона варта окремого розгляду та передруку, хоча б окремих її фрагментів. Зауважимо, що публікація вийшла наступного дня після того, як Генеральна прокуратура Російської Федерації припинила кримінальне розслідування звинувачень Ю.Тимошенко. Тому вже цей факт дає підстави вважати, що такий збіг аж ніяк не був випадковим, заодно він свідчить, що публікація є явним замовленням російської влади.

Як і в передачі радіостанції «Эхо Москвы», стаття в «Комсомолці» за основу бере «газову війну» — там цей термін вживається мало не в кожному абзаці. Як і в радіопередачі, у статті теж розглядаються два кандидати на лідерство в Україні, яких має підтримати Росія — В.Янукович і Ю.Тимошенко. Пишучи про В.Януковича, «Комсомолка» відзначає: «Наш в доску парень. Донецкий. Сколько на него потратили усилий — душевных и материальных — в 2004 году на президентских выборах. С чего вдруг менять предпочтения и ставки?» [67] Далі автор пише, що в Україні все змінилося за рік. Тепер є іншою ситуація, до того ж В.Янукович не підтримав у Донецьку російський бізнес. Крім цього, він вже тримав у руках посвідчення президента, але здав перемогу, а «заодно мільйони тих, хто розраховував на нього в Україні і в Росії». Далі йде висновок: «Чи розумно ставити вдруге на того хто вже раз програв?». Вся стаття побудована на протиставленні Віктора Януковича і Юлії Тимошенко. При чому, закид робиться лише в бік В.Януковича, а Ю.Тимошенко подається лише в привабливих тонах.

Висновок публікації ніби закликає росіян змінити симпатії: «Так, що не потрібно боятися тендітної панночки з довгою косою і палаючими очима».

Цілком зрозуміло — стаття у «Комсомолці» готувала російську суспільну думку до того, що тепер головною надією Росії в Україні стала Юлія Володимирівна Тимошенко, а не Віктор Федорович Янукович. Це повністю відповідає духу і букві досягнутих домовленостей. Однак, Росія цілком не скидає з рахунку В.Януковича, просто зараз вона більшу ставку зробила саме на Ю.Тимошенко. Чи не звідси випливає причина артистичного протиставлення Юлією Володимирівною своєї персони як єдиної альтернативи Януковичу? В очах Росії, це дійсно так і є.

І хоча зустрічі В.Путіна з Ю.Тимошенко широко обговорювалася у високих колах московського політикуму та вилилась у цілу хвилю відгуків тамтешніх ЗМІ, однак, Ю.Тимошенко достовірність цієї інформації категорично заперечує. Так, під час інтерв’ю «Українській правді», яке Ю.Тимошенко дала 17 лютого 2006 року, вона спростувала інформацію про свою зустріч із Президентом Російської Федерації, назвала це плітками і нісенітницями, заявила, що це не відповідає дійсності та наголосила: «Я не мала зустрічей із Володимиром Путіним». [68] Більш того — вона твердить, що ніколи в житті з ним по телефону не розмовляла.

Якщо виходити із слів самої Юлії Володимирівни, то, мабуть, можна повірити, що вона говорить правду. Але тоді виникає запитання: «Невже високі кремлівські достойники та російські ЗМІ говорять і пишуть про неї брехню?»

Мабуть, ні в кого не має сумніву, що Юлія Тимошенко, разом з очолюваною нею ж політичною силою, фактично перебуває в опозиції до Президента України Віктора Ющенка та його команди, передусім, «Народного Союзу «Наша Україна». Це видно з усього: публікацій у пресі, публічних виступів, голосування в парламенті.

Пригадую появу Юлії Тимошенко в залі, де 15 вересня 2005 року відбувалося засідання політради ВО «Батьківщина». Першими її словами були: «Ну, що, друзі, вітаю Вас із тим, що ми знову в опозиції». Ці слова абсолютно відповідали дійсному стану справ і цілком вкладалися у русло світової практики — політична сила, яка себе поважає, (крім болота), може бути або при владі, або в опозиції. Цивілізована опозиція це невід’ємний атрибут кожної демократичної держави, вона