BooksUkraine.com » Фантастика » 220 днів на зорельоті, Георгій Сергійович Мартинов 📚 - Українською

Читати книгу - "220 днів на зорельоті, Георгій Сергійович Мартинов"

162
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "220 днів на зорельоті" автора Георгій Сергійович Мартинов. Жанр книги: Фантастика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 29 30 31 ... 55
Перейти на сторінку:
Фобос, що означає «страх», і Деймос9 — «жах». У грізного бога війни Марса і не могло бути інших супутників.

Через велику відстань від Сонця орбіта Марса набагато довша, ніж орбіта Землі, та й сама планета рухається повільніше. На повний оберт їй потрібно 687 земних діб. Та оскільки вісь Марса нахилена майже під тим же кутом, що й вісь Землі, на ньому змінюються пори року так само, як і на Землі, але тільки тривають вони вдвоє довше.

Зміна дня і ночі відбувається так само, як і на Землі і майже з тією ж тривалістю. Час повного обертання навколо осі тільки на тридцять сім з половиною хвилин довший, ніж у Землі.

До відвідання зорельотом Камова планети Венери, Марс був єдиним небесним тілом, на якому астрономи припускали наявність життя. Сезонні зміни забарвлення деяких частин планети дуже нагадували відповідні зміни забарвлення земних рослин весною і восени. Питання про наявність на ньому тварин лишалося спірним; і саме завдяки великій цікавості, яку воно викликало у населення Землі, перший космічний рейс і мав своєю метою цю загадкову планету.

Для екіпажу зорельота питання про «канали» було розв'язане зовсім не на користь тих, хто висловлювався за їхнє штучне походження. Навіть більше, — саме існування на Марсі довгих прямих ліній, розташованих у певному порядку, виявилося ілюзією, викликаною, як казав Пайчадзе, відстанню.

* * *

29 грудня 19.. року на ареографічному меридіані Марса, на якому сів радянський зореліт, настав черговий ранок; Сонце, що здавалося майже вдвоє менше, ніж на Землі, повільно піднялося на темносиньому з фіолетовим відтінком небі, на якому все ще сяяли найбільші зірки.

На озерах, яких навколо було розкидано досить багато, пройшов легкий рух. Це розтавав лід, що вкрив за ніч їхню поверхню. Він швидко розтанув. Вода знову стала нерухомою. Рослини розкрили своє листя, повернувши його до сонця.

Химерний вигляд цих рослин вражав земне око поєднанням голубуватосірого і синього кольорів. Заввишки вони були не більш як сто — сто тридцять сантиметрів. Товсті стебла росли прямо, як молоді ялини. Від них, рідке внизу і густе зверху, тягнулося до метра завдовжки пряме, довгастої форми листя, із зубчастими гострими краями. Яскравосіре, з голубим відтінком в середині і сіре на краях, воно було тверде і гнучке. Коли наставала ніч, листя складалося, як крила метелика, і тоді видно було, що воно знизу вкрите темноголубими волосинками. Вдень листя розкривалося, обертаючись до сонця, синя смужка збільшувалась і опівдні доходила майже до половини листка. І вся рослина, якщо дивитися на неї зверху, ставала синьою. Від полудня до заходу сонця весь процес відбувався в зворотному порядку, і надвечір рослинність набувала сіроголубого забарвлення.

Сонце піднялося вище, і його промені сліпучими блоками заграли на білосніжному корпусі зорельота, що завмер на самому березі озера.

Двометрові колеса корабля глибоко врізалися у піщаний грунт. Широкі крила кидали густу тінь. Поруч з ним, майже біля самої води, стояв низький, обтічної форми гусеничний вагон, пофарбований також в білий колір. Він здавався зовсім маленьким проти величезного зорельота. Довгі вузькі вікна, розміщені з усіх чотирьох боків, відбивали в своїх товстих шибках марсіанський пейзаж.

З густих заростей вискочив невеличкий волохатий звірок. Своїми поривчастими рухами, розмірами та довгими вухами він трохи нагадував земного зайця. Все тіло звірка було вкрите довгою шерстю голубуватосірого кольору, який добре гармонував із забарвленням рослин. Великі матовочорні круглі очі сиділи досить близько одне від одного, що, безперечно, звужувало поле зору.

Довгими стрибками звірок досягнув піщаної смуги біля самого озера і раптом присів на задні лапки. Вуха опустились і притиснулися до спинки, тільце зіщулилося, готове до швидкої втечі. Але предмет, який його злякав, був нерухомий, і звірок поволі заспокоївся. Вуха піднялися, голівка трохи нахилилася вбік. Здавалося, що він до чогось прислухається. Та навколо було тихо. З кущів вискочили ще два таких самих звірки і приєдналися до першого.

Несподівано пролунав різкий звук. Клацнула невидима пружина — і в корпусі корабля, легко дзенькнувши, відсунулися вбік важкі двері. Вийшов чоловік у шоломі і хутряному комбінезоні.

З шумом упали на землю металеві східці.

Звірки схопилися з місця і миттю зникли в кущах.

Чоловік, який їх злякав, не користуючись сходами, легко стрибнув на землю з двометрової висоти. За ним вийшов другий, одягнений так само.

— Ці звірки, — сказав він, — злякалися не нас, а шуму. Вони ще ніколи не бачили людини і не навчилися її боятися. Але забарвлення їхнього хутра, подібне до забарвлення рослин, серед яких вони живуть, свідчить і про те, що на Марсі є тварини, від яких вони повинні ховатися. Інакше захисний колір не міг би виробитися.

— Ви маєте рацію. Ці «зайці» не єдині мешканці планети. Ми повинні відшукати їхніх ворогів.

— Треба бути обережним. Хтозна, які істоти тут живуть.

— Протягом вчорашнього дня ми нікого не бачили, Сергію Олександровичу.

— Звірів лякав шум, який ми зчинили, складаючи всюдихід, — відповів Камов. — Але там, де є такі «зайчики», повинні бути й «вовки», а що вони собою являють, ще невідомо.

— Обережність не завадить, — погодився Пайчадзе. Кисневі маски щільно закривали нижню частину облич, але вмонтовані туди підсилювачі звуку давали змогу розмовляти, не підвищуючи голос.

Камов зійшов по східцях. За ним із зорельота вийшов Мельников з кіноапаратом у руках. За плечима в нього висіли дві самозарядні гвинтівки, які він передав Пайчадзе. Крім гвинтівок, учасники експедиції мали ще й револьвери. На грудях у кожного висіли бінокль і фотоапарат у шкіряному чохлі.

— Як тільки знімете наш від'їзд, — сказав Камов, — повертайтесь на корабель і нагадайте Костянтинові Євгенійовичу мої вказівки. Повторюю: з зорельота не виходити без доконечної потреби. Якщо така потреба виникне, то можете вийти тільки ви самі. Бєлопольський не повинен залишати корабель ні на одну секунду. Якщо ми не повернемося до вечора, ніяких заходів не вживайте. В разі припинення зв'язку ввімкніть радіомаяк, і хай; він працює

1 ... 29 30 31 ... 55
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «220 днів на зорельоті, Георгій Сергійович Мартинов», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "220 днів на зорельоті, Георгій Сергійович Мартинов"